Три роки світлої пам'яті

Три роки світлої пам'яті
Сльоза затьмарює знов очі.
Дощами плаче знов зима.
А серце вірити не хоче,
Про те, що вже його нема!
Коля мріяв щасливо жити, любити і оберігати, мріяв мати троє діточок, мріяв, мріяв,
але 6 лютого 2015 року осколок на полі бою знищив усі мрі'ї лейтенанта, Народного Героя України,
22 річного Микитюка Миколи Петровича забрав життєдайні сили батьків, радість друзів.
Нестримний біль, печаль з'явились у серцях батьків. Вони не в змозі повірити, зрозуміти, змиритися.
Я бачив пекло, мамочко моя!
Я бачив пекло…
Летіли кулі,«ґради»
А по тім тілами сіялась земля,
А серед них лежав і я…
Прощай, мій дім!
Я вірним був тобі,
Вкраїно, до кінця!
Я вірний був…
Я не зганьбив свого отця.
Йому тепер без мене віку доживать, бо син помер.
Я міцно сплю,
Криваві рани не болять.
Я міцно сплю...
Прости нас, що ми не змогли тебе вберегти!
Хто знав і пам'ятав Колю, пом'яніть його світлу і добру душу, батьки, друзі, рідні.