Три роки світлої пам'яті

Три роки світлої пам'яті

Сльоза затьмарює знов очі.

Дощами плаче знов зима.

А серце вірити не хоче,

Про те, що вже його нема!

Коля мріяв щасливо жити, любити і оберігати, мріяв мати троє діточок, мріяв, мріяв,

але 6 лютого 2015 року осколок на полі бою знищив усі мрі'ї лейтенанта, Народного Героя України,

22 річного Микитюка Миколи Петровича забрав життєдайні сили батьків, радість друзів.

Нестримний біль, печаль з'явились у серцях батьків. Вони не в змозі повірити, зрозуміти, змиритися.

Я бачив пекло, мамочко моя!

Я бачив пекло…

Летіли кулі,«ґради»

А по тім тілами сіялась земля,

А серед них лежав і я…

Прощай, мій дім!

Я вірним був тобі,

Вкраїно, до кінця!

Я вірний був…

Я не зганьбив свого отця.

Йому тепер без мене віку доживать, бо син помер.

Я міцно сплю,

Криваві рани не болять.

Я міцно сплю...

Прости нас, що ми не змогли тебе вберегти!

Хто знав і пам'ятав Колю, пом'яніть його світлу і добру душу, батьки, друзі, рідні.