Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Конкурс "Герої не вмирають"

Конкурс "Герої не вмирають"

Конкурс «Герої не вмирають»


Напередодні сумної дати 06 лютого, дня загибелі М.Микитюка, за ініціативи родичів загиблого та лідерів школи у нашому закладі було проведено конкурс творів «Герої не вмирають», у якому взяли участь учні 5-11 класів.
Сьогодні 8 лютого до НВК №5 завітали батьки М.Микитюка, Петро Михтонович та Галина Павлівна, які подякували усім, хто долучився до конкурсу та вшанував пам'ять їх сина. Вони вручили подяки учасникам та грамоти і пам'ятні подарунки, придбані за власні кошти, переможцям.
Родина Микитюків побажала учням наснаги у навчанні і здоров'я. Найкращі твори будуть надруковані на сторінках шкільного сайту та у місцевих газетах «Зоря Надгориння» і «Партнер». Збірку плануємо надрукувати та вручити батькам М.Микитюка в пам'ять про сина.
Прослухавши уривки із дитячих творів, що краяли розтривожену душу, не могла стримати сліз Галина Павлівна. «Дякуємо, що пам'ятаєте нашого Колю,» — промовив Петро Михтонович. А далі ніхто не проронив ні слова, усім просто хотілося помовчати...
Герої не вмирають!

У кожної людини є своя мета в житті. Все життя – це ніби дорога, яку більшість людей хочуть пройти успішно, щасливо. Таким був і Коля Микитюк.
Щасливе дитинство, безтурботний підлітковий вік, закінчення школи, вступ до університету, випуск та страшна, несподівана війна, яка повністю перевернула життя багатьох людей та закінчила життя нашого героя.
Я не хочу зараз зупинятися на цій страшній ноті, отож, можна трішки поринути у спогади. Протягом свого життя Коля був дуже добрим, хорошим, дружелюбним та допитливим. Він завжди чимось цікавився і ладен був прийти будь-кому на допомогу. Коли пригадуєш усі ці моменти, то відразу на душі стає так тепло, так радісно.
І ось усі сподівання, мрії перекреслює один постріл. Осколок від снаряду поцілив прямо в голову, життя обірвалося миттєво. Закінчилося життя молодого хлопця, а йому ще жити і жити…
Одні люди можуть сказати, що така його доля, інші будуть просто мовчати, хоча мало хто задумається про те, що загинув він за нас, рятуючи наші життя. Пригадуєш ту страшну хвилину, коли люди, ставши у живий коридор, зустрічали його в домовині. Напевно, кожен відчув той біль, страх. Та ніщо в світі не зрівняється з батьківськими стражданнями. Втративши єдиного сина, єдину радість, разом з ним, мені здається, вони втратили і сенс життя. Чому саме його забрала ця жорстока війна? Цим питанням батьки задавались неодноразово, хоча відповіді немає. Рятуючи своїх побратимів, втратив власне життя. Весь час його рідні картали себе, що могло все статися по-іншому, це невимовне страждання кожного разу все більше і більше в'їдалося в серце.
Кому потрібна ця війна? Скільки ще буде втрачено молодих життів? Скільки ще буде пролито сліз матерів, родичів? Припиніть! Чуєте, припиніть цей кривавий танок куль! Вже достатньо пролилося крові на рідній землі. Навічно залишиться в моїй пам'яті, в моєму серці воїн та людина з великої букви Микола Микитюк, який є гордістю не тільки нашої школи, міста, а й України, який став прикладом для молоді нашої школи. Отож, хочу сказати, що у наш час не вистачає саме таких людей, як він.

Петрученко Дарина,
учениця 10-Б класу
(1 місце)


Він віддав своє життя за нашу свободу


Сьогодні Україна вкотре переживає важкі часи в своїй багатовіковій історії. Знову під загрозою опинилась незалежність нашої держави, її територіальна цілісність, мир і спокій на нашій землі. Слово «війна» стало реальністю, і чимало українських сімей вже відчули її жахливі наслідки, втративши своїх рідних і близьких.
Україна завжди славилася своїми синам – мужніми захисниками. І такий славний захисник з'явивя на світ 12 травня 1992 року в сім'ї Петра Михтоновича та Галини Павлівни Микитюків. Миколка, чорнооке довгождане щастя, ріс допитливим, спокійним, добрим, слухняним хлопчиком. Після закінчення Ізяславського НВК «ЗОШ 1-ІІІ ст. №5 ім. О. П. Онищука, гімназія'' продовжив навчання в Академії сухопутних військ у м. Львові. І вчителі, і викладачі Академії відзначають дисциплінованість, старанність, щирість, працьовитість майбутнього захисника Вітчизни.
Закінчивши Академію у званні ''лейтенант'', прибув у м. Новоград-Волинський у 30-механізовану бригаду, де прийняв під своє командування 3-й взвод 8-ої механізованої роти, і поринув у нелегкі будні військової служби.
А коли на нашу рідну неньку Україну зазіхнув безжалісний агресор, без жодних вагань став на захист рідної землі. З липня 2014р. проходив службу в зоні АТО. Молодший лейтенант був прикладом не лише солдатам, а й старшим офіцерам. Він щиро хвилювася за кожного свого бійця, пройшовши з ними усі кола пекла війни, тому бійці поважали, слухали свого командира і, звичайно, рівнялись на нього.
6 лютого 2015 року безжальний осколок обірвав таке молоде життя…
Під час служби Микола Петрович проявив честі і доблесть, сміливість і стійкість, рішучість, незважаючи на те, що ризикував життям.
''Герої не вмирають'',- цими словами Україна проводжає в останню путь своїх синів. Так, не вмирають, бо своїм незламним духом і безсмертним прикладом вони у нашій пам'яті навічно.
Схилімо голови перед Героєм!

Чорна Тетяна,
учениця 9-А класу
(2 місце)


Страшною війною поламані крила,
Та їм би злетіти увись.
Його називають героєм країни,
А він у майбутнє дививсь...


Щодня, піднімаючись знайомими сходами до школи, ми всі проходимо повз сіру меморіальну дошку Миколі Микитюку. Вітаємося з друзями і вчителями, поспішаємо на уроки, граємо у квача на перерві, милуємося квітами, що ростуть поруч. Іноді я дивлюсь на цю пам'ятну плиту і думаю, як нещодавно цей кароокий життєрадісний хлопець теж бігав тими ж коридорами, навчався у тих самих класах, що і ми зараз, займався спортом, спілкувався з друзями, мчав додому: якнайшвидше поділитися новинами з батьками про свої здобутки і успіхи у навчанні.
Ми заклопотані своїми проблемами і справами, то ж часто не замислюємося над звичними речами: в той час, коли в нашій країні йде війна, ми маємо дах над головою, вдосталь продуктів харчування і одягу, можливість навчатися і займатися улюбленими справами. І все це завдяки таким відважним воїнам, як Микола Микитюк. За будь-яких обставин не втрачати гідності, допомагати іншим, не шкодуючи себе, захищати рідний край до останнього подиху — такими були переконання справжнього патріота, офіцера української армії, люблячого сина, вірного товариша, простого хлопця із маленького західноукраїнського містечка.
06 лютого минає два роки з того часу, як війна забрала життя Миколи. У цей день кожному з нас варто зупинитись на хвильку біля пам'ятної дошки, з якої на нас дивиться ясними очима Герой України Микола Микитюк, і подумки подякувати йому за те, що оберігав свою країну, захищав свій народ і власним прикладом і подвигом показав, що означає » любити Україну понад усе".
Вічна пам'ять героям!

Орест Бабійчук,
учень 7-Б класу
(2 місце)


Героєм лишиться навік
Зла, кривава і безжалісна війна,
Від неї так страждає Україна.
Забрала в нас вже не одного сина,
А мати все з надією чека…



Там кулі скрізь з снарядами літають,
Й Микола сам безстрашний там стоїть,
Рідненьку свою землю захищає,
За нас життя своє він віддає…



Його чекає й любить вся родина,
А йому було лише двадцять два,
Коли зненацька розірвалась міна,
І він пішов назавжди із життя…



Страшна війна, навіщо це зробила?
Забрала хлопця уже в інший світ?
За ним сумує й плаче вся родина,
Та він героєм лишиться навік!

Ковтонюк Мирослава,
учениця 8-Б класу
(3 місце)

iznvk5








19
RSS
Гость
00:01
Молодці. Наснаги Вам у навчанні.
Гость
00:02
Молодці
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.