Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Інструкція: як (не варто) поводитися з тими, хто повернувся із евакуації

Інструкція: як (не варто) поводитися з тими, хто повернувся із евакуації

Дві новини – хороша і погана.

Хороша полягає в тому, що після шоку внаслідок побаченого і почутого за 49 діб війни люди повільно приходять до тями.

В процесі розчищення завалів свідомості та підсвідомості, на поверхню сплила дурість. Це помітно, і це друга, погана новина.

Дурість голосніша за все. Їй невідомі сумніви. Вона безапеляційна та завжди має рацію.

Вона здатна пережити Третю світову війну, ядерну зиму і, здається, Страшний суд.

Соцмережі – ідеальний індикатор того, що відбувається в окремо взятих головах. Інструкції «як правильно поводитися українцям, які повернулися з евакуації», – цьому доказ.

Перлина дискурсу:«Якщо ви мужньо „воювали“ в Івано-Франківську, то не слід повертаючись, носити піксель. Мурашник людей, що залишились, добре знає, хто де був».

Путін – він далеко. Його «орки-визволителі» також, на щастя, не завжди під рукою. А от сусіди, колеги, які поквапились повернутись додому після евакуації, поруч. І, уявіть, іноді не вписуються в картину світу супергероїв.

Пропонуємо інструкцію-пам’ятку щодо поводження з «понаєхавшими» із евакуації. Ретельне слідування їй гарантовано призведе до миру, злагоди та суспільного консенсусу.

Перше. Розділити всіх на «ми» і «вони». Для простоти самоідентифікації. «Ми» за все хороше проти всього поганого. «Вони», начебто, також, бо десь (зовсім недалеко, до речі) вовтузиться путін та його армія вбивць-богоносців. Але є нюанси.

Друге. Непомітно підкрастися до тих, хто повернувся з евакуації, і спокійно, по-доброму, запитати в них, де «вони» були і що робили, коли рашисти бомбили пологовий будинок у Маріуполі, вбивали в Бучі та Ірпені. Сподіватися на докладну та доброзичливу відповідь. Якщо почуєте щось про маніпулятивність цього питання, не вестися – це провокація.

Третє. Прискіпливо з'ясувати, де саме «вони» були в евакуації. Якщо, приміром, у дружній Польщі чи Чехії – то хай так і буде. А раптом в Угорщині з її Віктором-«не все так однозначно»-Орбаном? Або у Франції з її Еммануелем Макроном, досі переконаним у тому, що українці та росіяни – брати. А якщо в Угорщині або у Франції, спитайте, чи намагалися «вони» переконати особисто Орбана і Макрона в тому, що ті дуже помиляються?

Четверте. За кожної зручної нагоди просіть тих, хто повернувся з евакуації, не впадати вам в очі, не носити «піксель», не пити, не курити, не жартувати, не сигналити на дорогах, не стукати дверима, в ідеалі – тихіше дихати, мити руки перед вживанням їжі, чистити зуби вранці, не кидати сміття повз урни.

П'яте. Вголос виказувати сумніви, чи мають «вони» моральне право співати «Ой, у лузі червона калина». Це преференція виключно тих, хто героїчно захищав Київ та його передмістя навіть не в ЗСУ і не в ТрО, а вдома.

Шосте. Про всяк випадок попросити вимовити слово «паляниця». Це ніколи зайвим не буває.

Сьоме. Не зважати на те, що війна не завершена і до перемоги далеко. Саме час підбадьорити себе, вигадати уявного опонента і розпалити в ньому відчуття провини.

Раз, два, три, чотири, п'ять. «Ми» йдемо шукати.

Хто не сховався, «ми» не винні.

Як писав класик, «яка розумная цьому альтернатіва»?

Іноді перш ніж шукати чорну кішку в темній кімнаті, порахувати до п’яти. Вдвічі корисно у випадках, коли саме в цій кімнаті кішки немає.

Михайло Кригель, редактор, журналіст

220
RSS
Василь
11:16
Сіоністи придумали інструкцію як стравлююти українців
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.