Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Героїв пам'ятатимуть віками...

Героїв пам'ятатимуть віками...

Героїв пам'ятатимуть віками...

Шановні Валентино Петрівно і Іване Івановичу! Не вистачає слів, щоб висловам Вам вдячність і підтримку. Напевне саме завдяки Вашому синові і таким, як він, я зараз можу писати Вам листа, а не переховуватися у підвалі. Саме завдяки Вашому синові мій син може навчатися, а мільйони українців живуть своїм буденним життям. Ви виховали сміливу та світлу Людину, Людину з великої літери. Найкраще, що ми можемо зробити для нього — нести світлу пам´ять про тих хлопців, що віддали своє життя заради нашого майбутнього...».

З повагою Галина. Харків. 6 січня 2016року

Ці хвилюючі слова з вітальної листівки, яку разом із подарунком передали волонтери 6 січня 2016 року батькам загиблого в зоні проведення АТО лейтенанта Збройних Сил України Дов­гого Олега Івановича. Ми теж живемо своїм буденним життям, не бачило жахіть війни завдяки та­ким, як Олег.

Минає два роки, як Олега немає з нами, нестерпний біль від важкої втрати, пече серце. Світлій пам'яті Олега Івановича 31 січня було присвячено урок «Герої не вмирають» у Щуровецькій ЗОШ І-ІІ ст.

Другий рік поспіль до батьків Олега приїжджають його бойові товариші, що є проявом великої поваги та пам'яті до командира. Цього січневого дня до Валентини Петрівни та Івана Івановича приїхати Ляшенко Юрій з Чер­каської області, Солодовник Віталій з Полтави, Оніщенко Во­лодимир з Сумщини.

На уроці пам´яті були присутні учні та вчителі ЩуровецькоїЗОШ І-ІІ ст. На нас із світлин дивлять­ся добрі, усміхнені очі маленького та досвідченого футболіста, відповідального, старанного учня та відмінного курсанта військової академії, мужні та безстрашні очі молодого, але успішного лейтенанта. Десятки різних грамот та дипломів від районних до республіканських змагань з футболу — це фанатична любов до спорту, який гартував у ньому людину честі та обов'язку.

Після успішного закінчення військової академії, Олег Івано­вич з червня по серпень 2014 року проходив військову службу в Уж­городі на посаді начальника фізичної підготовки і спорту військової частини, пізніше — заступника командира 2-ї гірсько-піхотної роти по роботі з особовим складом.

З серпня 2014 по січень 2015 року Олег Іванович проходив військову службу в зоні проведення АТО в районі Дебальцівського плацдарму: населених пунктів Кам´янка Донецької та Чернухіно Луганської областей. Він був командиром взводу, заступником командира гірсько-піхотної роти із роботи з особовим складом 15-го окремого гірсько-піхотного ба­тальйону 128-ї окремо гірсько-піхотної бригади. Бійці цієї брига­ди вели бої в найгарячіших місцях війни на Сході України і зазнали важких втрат.

Підопічними молодого лейте­нанта були мобілізовані до Збройних Сил України чоловіки, набагато старші за Олега. За короткий час вони побачити у ньому справжнього командира, який в бій вступав першим, а залишав останнім, вчасно і грамотно давав коман­ди та поради, опікувався та турбувався за кожного бійця. Олег завжди переймався побутом своїх хлопців. Дякуючи йому, бійці завжди вчасно отримували гаря­чу їжу та могли відпочити. Він із ними був відкритим, щирим і ви­могливим. Хлопці цінували та поважали Олега за доброту та прекрасні людські якості, захо­плювалися його чудовою фізич­ною підготовкою, через що дали йому позивне ім'я –«Фізрук». Молодого лейтенанта добре знали жителі сіл на Сході, де розташовувався його взвод, бо за його наказом військові ділилися із простими людьми їжею, дровами і всім необхідним. Олег допомагав людям виїжджати у безпечні місця. Так бую із авторкою зга­даного листа Галиною з села Кам'янки Донецької області. Він власноручно допоміг вагітній жінці з цього села вчасно добра­тися до пологового будинку у Артемівськ. Виступаючий на заході Солодовник Віталій зазначив, що у своїх діях і вчинках Олег був зразком для інших молодих лей­тенантів.

5 грудня 2014 року Олег був на зустрічі у Щуровецькій школі. Усі дуже чекали на нього. Він мало говорив про себе, але з теплотою згадував своїх підопічних, допомогу во­лонтерів, розказував про життя звичайних людей на Сході.

Юнак був люблячим сином, гордістю своїх батьків. У розмо­вах по телефону завжди бадьо­ро говорив, що у нього все доб­ре, але з особливим хвилюванням повідомляв про тих, хто не повертався з поля бою.

31 січня 2015 року важкий, не­рівний бій для молодого командира став останнім. Олег та більше 20 українських військових вели бій на блокпосту № 6 біля села Чорнухіно Луганської області проти 100 бойовиків та 3-х воро­жих танків. Сепаратисти розпоча­ли наступ о 4.00. Перша атака була нашими військовими успішно відбита. Під час другої на по­зицію українських кулеметників Григоришина Михайла та Матусевича Сергія потрапив ворожий снаряд. Олег кинувся на допомогу, щоб врятувати побратима, за що отримав смертельне пора­нення від кулі снайпера.

Григоришин Михайло та Матусевич Сергій загинули в цьому бою. Командування військової частини, в якій служив Олег, по­рушило клопотання перед ви­щим керівництвом держави про присвоєння лейтенанту найвищо­го звання «Герой України».

Восени 2015 року батьки Ми­хайла приїхали до сім'ї Олега, щоб Валентині Петрівні та Івану Івановичу висловити слова подя­ки за прагнення Олега в страшну хвилину допомогти їх синові.

Після уроку пам´яті біля мемо­ріальної дошки Довгого Олега Івановича відбувся мітинг. Дуже хвилюючим моментом на мітин­гу було те, що батько Олега Іван Іванович усіх присутніх пригостив яблуками із свого саду, який по­садив на честь народження сина. Сад росте, а сина немає… Олег віддав своє молоде життя за Ук­раїну, в якій життя прекрасним бачив у вільній державі. Війна закінчиться, настане мир. Нехай батьки, дідусі закладають сади на честь народження своїх синів та внуків. Нехай квітне вільна і незалежна Україна своїми прекрасними садами, синами та дочками.

Слава Україні! Героям слава!

За матеріалами Щуровецького НВК «ЗОШ І-ІІ ст. -дитячий садок»

21
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.