Герої не вмирають. (пам'яті Миколи Микитюка)
- 6 лютого2016року...
- Вже рівно рік, як тіло Миколи Петровича Микитюка стало бездиханним. Не вдивляються його чорні усміхнені оченята в наші обличчя. Вони тепер заглядають глибше — в наші душі! Він є з нами, він живий поміж нас, допоки ми живі — бачить, чує і оцінює кожен наш вчинок і кожну нашу думку, радіє чи сумує теж разом з нами.
- Хлопець обирав свою професію за покликанням, твердо вірив у свій народ і свою благородну справу — захистити своюБатьківщину. Він знав, на що ішов, осмислив все, що може чекати його в тих нерівних боях. Тиждень без НІЧОГО (речові мішки згоріли разом із БМП від прямого попадання снаряда) --лише бойовий дух і вірні побратими! Микола не ставив особисте на перший план — завжди спочатку була справа, а вже потім свої інтереси. Сам хворий, застужений, з високою температурою — Коля до останнього підтримував своїх бойових побратимів, жартував.
- 2 лютого Коля востаннє розмовляв із мамою. Чому в цій короткій бесіді він продиктував номер своєї зарплатної картки? ТАК, він тверезо оцінював ситуацію, морально вже був готовий до найгіршого, свідомо ішов до кінця, захищаючи бойові позиції, нас з вами, свою рідну Україну! Коля Микитюк щиро любив свою українську природу, і за нашу волю віддав своє життя… Тепер черга занами: Що ж ми зробимо, щоб пам'ять про Героїв жила у віках, щоб жили у щасті і радості наші земляки — українці?
- 1 коментар
RSS
Написати коментар
Гость
07:28
Я РОДОМ З ІЗЯСЛАВСЬКОГО РНУ ЖИВУ НА КОЛОМИЙЩИНІ АЛЕ КОЖЕН РАЗ ЯК БАЧУ ЩО І З МОГО РНУ ГИНУТЬ ХЛОПЦІ СЕРЦЕ РОЗРИВАЄТЬСЯ А РАЗОМ І БЕРЕ ГОРДІСТЬ ЗА СВОЇХ ЗЕМЛЯКІВ ЗВІСНО Я НЕ ЗНАЛА ЇХ АЛЕ НАПРИКЛАД ІЗ ЩУРІВЦІВ ОЛЕГА--Я ЗНАЛА ЙОГО БАТЬКА ХОРОША ЛЮДИНА І ВИХОВАВ ПРЕКРАСНОГО СИНА ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!
Відповісти