Стоматологія
Друк на футболках і чашках

До дня Державного Прапора України

До дня Державного Прапора України

До дня Державного Прапора України

Ініціативу про встановлення в Ізяславі пам'ятного знаку братам по зброї, що поклали свої голови захищаючи рідну землю від чергової загарбницької російської навали громадська організація «Товариство учасників бойових дій «Трасер» проголосило ще минулоріч. З того часу Ізяславська міська рада ухвалила рішення про погодження місця встановлення пам'ятного знаку. Товариство почало збирати перші пожертви на його встановлення. По вулиці Шевченка вивішено банер з реквізитами благодійного рахунку. Товариство подбало про ескізний проект пам'ятника авторства відомого скульптора Володимира Цісарика. Обчислено вартість виготовлення скульптурної композиції – 200 тисяч гривень.

Вже наступного тижня, 23 серпня, на вшанування Дня національного прапора, о 12:00 «Товариство учасників бойових дій «Трасер» проведе урочистий захід з підняття на місці встановлення майбутнього пам'ятника синьо-жовтого та червоно-чорного національних прапорів.

Синьо-жовтий національний прапор

Вперше законодавчий акт, яким регулювався порядок кольорів українського національного прапора ухвалено на засіданні Центральної Ради Української Народної Республіки під головуванням академіка Михайла Грушевського 27 січня 1918 року: «...2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.

3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах».

Водночас, постановою Ради Народних Міністрів від 17 березня 1918 року про встановлення знака-емблеми на прапорах пароплавів Міністерства Шляхів визначалося, що «майва уявляє з себе український національний синьо-жовтий прапор...»

Після проголошення дуржавної самостійності західно-українських земель, що перебували у складі Австро-Угорської імперії на засіданні Національної Ради 13 листопада затверджено символи Західно-Української Народної Республіки: «Артикул V. Герб і прапор:

Гербом Західно-Української Народної Республики є: золотий лев на синiм полi, обернений у свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народна Республика».

Національний синьо-жовтий стяг був встановлений й у війську. Наказом військам Дієвої армії УНР Ч. 323 від 30 липня 1919 року, основою для багатьох прапорів став «національний прапор (дві рівні полоси верхня блакитна і нижня – жовта)». Аналогічним наказом Головної команди Війська УНР Ч. 69 від 1 листопада 1921 року. А також наказом військам Галицької армії Ч. 126 від 22 серпня 1919 року, де основою командних хоругв визначено синьо-жовтий прапор.

Синьо-жовтим був Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри, з 1920 року блакитно-жовті прапори використовували повстанські загони Нестора Махна.

У першому проекті Конституції Української Держави, що був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою 9–13 травня 1920 року в Кам'янці-Подільському, вказано:

«Артикул 5. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі.

Артикул 6. Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта».

Другим проектом Основного Державного Закону УНР, опрацьованому 1 жовтня 1920 року Урядовою комісією по виробленню Конституції Української Держави, зазначалося:

«Артикул 9. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи.

Артикул 10. Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта.

Артикул 11. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий».

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України» фактично надала синьо-жовтому біколору статус офіційного прапора країни. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, складати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про затвердження державним прапором України Національного прапора» (хоча і далі діяла стара Конституція, де як державні описувалися символи колишньої УРСР). В ній зазначається: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

На морському торговельному судні український прапор був вперше піднятий 12 лютого 1992 року в іспанському порту Валенсія за ініціативою капітана т/х «Кременчук» (ЧМП) В'ячеслава Кисловського. Боцман з двох сигнальних прапорів зшив синьо-жовтий прапор, який і був урочисто піднятий над судном.

Рішення про піднімання на суднах українського прапора було прийняте пізніше. 11 вересня 1992 року відбулося його перше офіційне урочисте піднімання на пасажирському теплоході «Іван Франко» в Одеському порту.

Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).

Українська революція 2013—2014 років перетворила український прапор та синьо-жовту атрибутику на символ боротьби України з «Русским Миром», Кремлем, російським імперіалізмом та іншими ворогами української державності та суверенітету.

Червоно-чорний прапор боротьби

Після кровопролитних боїв Українських Січових Стрільців на горі Лисоні їх перевели на відпочинок в околиці Миколаєва над Дністром. Тут у листопаді 1916 року виникло Лицарство Залізної Остроги (ЛЗО).

Відомий поет Роман Купчинський згодом писав, що це було не просто товариство, а орден, який поставив за мету «насталювання характерів і плекання товариської культури». Серед лицарів залізної остроги були Іван Цяпка, Володимир Старосольський, Михайло Гайворонський, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Лев Лепкий, Іван Іванець та багато інших відомих згодом громадсько-політичних діячів, науковців, поетів, митців, лікарів.

Члени ордену носили на одностроях відзнаку (кокарду) – чорно-червону стяжку із залізною острогою. На зборах зала прибиралася червоним облаштуванням із зображенням чорними острогами.

Великий комтур (керівник) ЛЗО носив чорно-червону стрічку («ленту Закона») через плече та червону кирею (мантію) зі знаками чорних острог.

Інші носили чорні киреї із червоними острогами, вишитими на лівій стороні грудей («де джерело живої крови для існування і любови і для чеснот і для ідей»). Офіційні грамоти перев'язувалися чорно-червоною стрічкою

Саме з Лицарства Залізної Остроги веде свою генеалогію червоно-чорний прапор, як один з неофіційних українських національних символів.

Суттєво вплинула на популяризацію червоно-чорної символіки присвячена темі визвольної боротьби новела Василя Стефаника «Сини», написана влітку 1922 року.

Письменник вкладає в уста головного героя такі слова:

«Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. «Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну». – «За яку Україну?» А він підоймив шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові». Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. «Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік».

Визначний діяч Організації Українських Націоналістів Петро Дужий згадував, що саме словами Василя Стефаника пояснював йому значення червоно-чорної символіки один із ідеологів українського націоналізму Зенон Коссак. Це було у 1934 року у львівській в'язниці «Бригідки»:

«Геніальне визначення України дав геніальний Василь Стефаник. Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України. Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла «відбирати її від ворога» – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?»

Після закінчення визвольних змагань Лицарство Залізної Остроги припинило свою діяльність, але їх естафету використання червоно-чорної символіки підхопили пластуни.

У 1927 року був створений курінь старших пластунів «Орден Залізної Остроги» (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн «Не сміє бути в нас страху…»

Ще раніше, у 1922 року, виник гурток «Лісові чорти», який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний.

«Лісові чорти» першою серед частин старших пластунів пошили і посвятили курінний прапор, виготовлений за проектом Степана Луцика. З однієї сторони полотнища (правої) були вишиті назва куреня та пластова символіка, з іншої – на чорному тлі танцюючі в колі червоні чорти із золотими мечами. В центрі кола – переплетені червона літера «Л» та золота «Ч».

22 січня у Львові відбулося урочисте посвячення прапора.

Поет Богдан Кравців свій виступ завершив словами:

«Коли ж ідеться про нашу велику ідею, про нашу найвищу мету – то ми третій курінь старших пластунів «Лісові Чорти». І посвячуючи сьогодні наш чорно-золото-червоний прапор, що гаптували і шили його білі руки наших пластунок – нам згадується буйна, кривава легенда прапора полків Наполеона, цісарських орлів, що за них його ґренадири і вояки гинули до останнього, й наша українська леґенда, що багром червоної калини цвіла в серцях і на шоломах Січового Стрілецтва…»

До цієї події Андрій П'ясецький написав вірша «Прапоре наш», який став гімном «Лісових чортів».

Прапоре наш, замай нам в гордій славі!

І золотом і сріблом заблисти,

Шляхи нові, могутні, величаві

Бурхливим полетом нам вказуй ти!

Прапоре наш, зорій нам у неволі

Вогненним сяєвом воскресних днів,

Не дай зламатись нам в тяжкій недолі

І в грудях розпали завзяття й гнів.

Прапоре наш, веди нас в бій побідний

Крізь блиск мечів, і дим, і смерть, і кров,

Аж як воскресне нарід наш свобідний,

Нехай прийме тебе під свій покров.

Прапоре наш! Багато впаде в бою,

Багато згине в тюрмах, засланнях.

Усім їм перед смертю їх страшною

Явися ти в останніх тихих снах.

Прапоре наш! Колючий звій терновий

Сплетемо ми стражданням цим страшним.

Він зміниться тобі в вінок лавровий

Під сонцем волі світло-осяйним!

Польська влада заборонила Пласт 26 вересня 1930 р. Організація пішла в підпілля. «Лісові чорти» та «озони» продовжували працю над вихованням молоді в інших організаційних формах, але вони не давали можливості використовувати символіку, зокрема і прапори.

У 1920-1930-х роках ОУН та її попередниця, Українська Військова Організація (УВО), використовували в діяльності національний синьо-жовтий прапор. Після розколу організації на дві фракції, Революційний Провід ОУН(б) взявся за розробку нової символіки. Один із його членів Микола Климишин описав процес підготовки: «В одній з розмов довідався я від мистця Едварда Козака таке: З пропаґандивним відділом ОУН, якого референтом був Ст. Ленкавський, співпрацювали ще крім маляра Едвард Козака малярі: Василь Дядинюк, Роман Сеньків, Михайло Черешньовський і ще кількох, а часом приходив ще театральний мистець Микола Чирський і Лев Лепкий. Звичайно сходилися вони в цукорні о. Дубицького і о. Нарожняка, що навивалася «Полтава».

Одного дня сидів один з малярів із Е. Козаком, чекаючи на інших у «Полтаві», й виявив охоту взяти участь у конкурсі на прапор ОУН, але ще не має ідеї. Е. Козак нашкіцував злегка свій помисл і це подобалося тому маляреві, але сказав, що це не його ідея. Тоді Е. Козак упевнив його, що він не мас претенсій до того, ані не хоче брати участи їв конкурсі й тому, якщо він це гарно оформить, може подавати як свій проект. Він погодився і так зробив.

Той проект принято і він тепер є прапором ОУН з червоно-чорною краскою, які визначають український чорнозем зрошений червоною кров'ю героїв-борців за волю України. Все це робилося в рамах приготувань до Великого Збору, який мав вирішити всі важливі внутрішні й зовнішні справи ОУН, щоб закінчити з тимчасовістю та утвердити правний стан.»

Революційний провід на пропозицію референта пропаганди Степана Ленкавського схвалив цей проект для затвердження на організаційному з'їзді. ІІ Великий Збір ОУН відбувся у Кракові у березні–на початку квітня 1941 року. Серед його учасників близько двох третин складали колишні пластуни, зокрема і кілька «лісових чортів». Ці делегати добре знали традицію вживання чорного і червоного кольорів і їх значення (Петро Мірчук у невиданому другому томі «Нарису історії ОУН» подавав його лаконічно – «земля і кров»).

Очевидно, що ідея використання саме цих кольорів виникла і обговорювала серед членів організації раніше, про що свідчить і наведене вище твердження Петра Дужого.

Резолюції ІІ Великого Збору ОУН були прийняті 4 квітня 1941 року. В них був розділ «Окремі постанови», текст якого був такий:

«Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний і в обов'язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішних символів та організаційного привіту.

1. Організацію обов'язує тільки загальнонаціональний Тризуб Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою. Касується звичай вживати тризуба з мечем як відзнаки Організації.

2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад й обов'язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією.

3. Організаційний привіт має форму піднесення випростуваної правої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Обов'язуючі слова повного привіту: «Слава Україні» – відповідь – «Героям слава». Допускається скорочення привіту – «Слава» – «Слава».

4. Обов'язуючі організаційні свята є: Свято Соборности 22-го січня, Свято Героїв Революції дня 23 травня і День Боротьби 31 серпня. Всі інші річниці, обходжені членами Організації, є пам'ятковими днями, що не мають загальнообов'язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів.»

Отже, від 1941 року червоно-чорний прапор використовувала ОУН під керівництвом Степана Бандери.

В інструкціях для похідних груп «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» (травень 1941 року) передбачено виготовлення національних і організаційних прапорів, тризубів, синьо-жовтих пов'язок, кокард і т. п. Вказано, що після проголошення української державності на всіх видних місцях, насамперед будівлях державних установ, вивішувати тризуби, національні і організаційні прапори.

Досить широко використовувався червоно-чорний прапор (звичайно, поряд із національним) під час святкувань самостійності України у липні 1941 року.

Влітку–восени 1941 року червоно-чорний прапор можна було побачити під час масової акції насипання могил борцям за волю України, різних масових урочистостей, наприклад, Свята державності в Рівному (27 липня), на честь Маркіяна Шашкевича на Білій горі (24 серпня), на Лисоні – горі стрілецької слави (31 серпня) та ін.

Яскравим прикладом використання червоно-чорної символіки був похорон крайового провідника Волині і Полісся Володимира Робітницького.

28 серпня 1941 року вулицями Львова пройшов кількатисячний траурний похід. За повідомленням ОУН, яка організувала цю акцію, домовина «козацьким звичаєм вкрита, замість китайки, прапором організації». Учасники процесії несли 86 вінків та «23 національні та націоналістичні прапори».

Кожен член ОУН був зобов'язаний знати пояснення національного та організаційного прапорів.

Ось як воно подавалося в підпільних виданнях «Народ в боротьбі. Революційний довідник» (1947 рік), «Початковий вишкіл українського революціонера» (1949 рік) та «Український юнак-революціонер іде» (1949 рік):

«Прапор українського народу є синьо-жовтого кольору. Синій колір відображає голубе українське небо, а жовтий колір – золоте гаряче українське сонце. Ці кольори віддають ясний, життєрадісний, волелюбний зміст духовости українського народу.

Прапор української національно-визвольної революції є червоно-чорний. Червоний колір означає героїзм, посвяту і бойовість, це символ гарячої червоної української крови, а чорний колір – працьовитість і наполегливість, це символ труду і землі нашого народу.

Червоно-чорний революційний прапор – це символ безупинної героїчної боротьби за українську землю».

Під час Другої світової війни червоно-чорний прапор почав використовуватися в Українській Повстанській Армії. Передусім під час урочистих заходів поряд із синьо-жовтим прапором.

Крім того, всі запропоновані відомим повстанським художником Нілом Хасевичем проекти Хрестів бойової заслуги УПА та Хрестів заслуги УПА передбачали червоно-чорні стяжки. Щоправда їх затверджені варіанти на еміграції були виготовлені з темно-червоним кольором замість червоного.

Червоно-чорний прапор можна побачити і на багатьох повстанських листівках.

Пояснення червоно-чорного прапора подано в огляді діяльності УПА-Захід за 1944-1945 роки:

«Коли народ в своїй масі, як воно звичайно буває, поки підійметься його до загального повстання, занимає більш пасивну поставу самооборони супроти окупанта, то національно-визвольний, революційний його авангард і рух взагалі несе свій прапор високо серед бурі і туч, розвиненим. Він лопотить на вітрі і як той дороговказ сяє всіми барвами веселки, манить і кличе за собою, вперід.

Задивлені в нього революційні кадри ступають твердою ходою по бездоріжжях революції, від осягу до поразки, від упадку до висот, коби ближче до ідеалу. Наш прапор – це прапор Української Національної Революції.

Багато буйних голів скотилося на тернистому шляху й цей прапор чорний мов чорнозем, перетканий червоним, немов рікою крови. Та він ще міцніше лопотить і чим більші грози, тим більше його чути».

Використання червоно-чорного прапора в УПА – не випадковість чи примха окремих членів ОУН. За кілька років від затвердження у 1941 році він став символом українського націоналістичного руху і прапором визвольної революційної боротьби.

У наші дні радицію використання червоно-чорного прапора боротьби гідно продовжили майданівці і вояки АТО.

За матеріалами Андрія Ґречила і Володимира Мороза

7
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.