Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Жіночі долі Другої світової. Євдокія Завалій

Жіночі долі Другої світової. Євдокія Завалій

Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової

Жіночі долі Другої світової. Євдокія Завалій

Про Євдокію Миколаївну Завалій – єдину жінку, яка у роки німецько- радянської війни командувала взводом морських піхотинців, інформація міститься в багатьох довідкових виданнях, присвячених славетним українцям. Дізнатися про неї можна також із спеціальної історико-публіцистичної літератури, із преси, Інтернет-мережі. Починаючи із середини 1970-х років, з її особистими фотодокументальними матеріалами мали можливість ознайомитися мільйони відвідувачів Національного музею історії України у Другій світовій війні на різноманітних експозиційних виставкових проектах.

Вже минуло майже шість років, як Євдокія Миколаївна пішла з життя (померла 5 травня 2010 року). Пам'ять про цю гідну людину повинна бути суголосна з її гідним життям. Насамперед звернімо увагу на нарис «Лейтенант Дуся», що увійшов до збірника нарисів та оповідань «Діючий флот» спеціального військового кореспондента В.О.Рудного (1944 р.). Вважається, що саме відтоді ім'я безстрашного двадцятирічного командира взводу автоматників 83-ї бригади морської піхоти, «українки з Нового Бугу, яка до армії працювала бригадиром швацької майстерні в колгоспі», стало широко відомим, і не лише на Військово-Морському флоті.

Добровільно, у перший же день війни пішла на фронт. Вона служила санітаркою в 96-му кавалерійському полку. При відступі наших військ на півдні Дуся брала участь у бою на березі Дніпра, переправлялася через ріку вплав і була важко поранена. З госпіталю вона потрапила до десантної бригади».

В тексті нагородного листа до ордена Червоної Зірки від 31 грудня 1943 року гвардії молодшого лейтенанта Є.М. Завалій, помічника командира стрілецького взводу 6-го гвардійського стрілецького полку 2-ї гвардійської Червонопрапорної Таманської стрілецької дивізії читаємо про «здійснений подвиг»: «Перебуваючи на фронтах Вітчизняної війни, з перших днів товариш Завалій проявила себе сміливим і відважним захисником батьківщини. 27 березня 1943 року в бою за станицю Кримська Краснодарського краю, вона, діючи сміливо і рішучо, знищила двох фашистів і взяла у полон трьох гітлерівських солдатів. Перебуваючи в полку з 13 листопада 1943 року, товариш Завалій, узявши участь у боях за висоту 71, 3 Керченського району Кримської АРСР, вміло керувала взводом, особистим прикладом вела бійців у бій з ненависним ворогом. Безперечно, у цьому документі не може не «чіпляти» формулювання про товариша Завалій: «Перебуваючи в полку з 13 листопада 1943 року…». Між тим, це дуже важливий рядок для уточнення послужного списку нашої героїні. Пояснення таке: у бою за станицю Кримська вона була поранена, лікувалася, а потім була направлена на шестимісячні курси молодших лейтенантів 56-ї армії.

Другою бойовою нагородою Є.М.Завалій була нагороджена вже у складі 83-ї Червонопрапорної ордена Сурова II ступеня Новоросійської окремої морської бригади – однієї з найбільш дієвих і уславлених серед частин і з'єднань морської піхоти Військово-Морського флоту СРСР у роки Другої Світової війни. Бойовий шлях цієї дивізії був довгим, складним і важким. Її батальйони брали участь у п'ятнадцяти загальновійськових операціях, у тому числі й у трьох найбільших десантних, – Керченсько-Феодосійської, Новоросійській і Керченській, а також у Кримській, Ясько-Кишинівській, Болгарській, Будапештській, Віденській, Братиславсько-Брновській та Празькій. З нагородного листа молодшого лейтенанта Є.М.Завалій, командира взводу автоматників, до ордена Вітчизняної війни II ступеня від 15 травня 1944 року довідуємося: «У бою зі знищення оточеного угруповання противника в районі на південний схід від селища Карань тов. Завалій показала зразки мужності та відваги. З групою автоматників із трьох бійців вона підібралася до ворожого дзоту під градом куль і кидком протитанкової гранати, підірвала його разом із кулеметом та гарнізоном. Першою увірвалася в траншею противника, у короткій, жорстокій сутичці вона знищила близько 10 фриців та гранатами закидала станковий кулемет і двохротний міномет».

Наочним свідоцтвом її героїзму є бойові медалі, численні грамоти-подяки Верховного Головнокомандування, а також групові фото з бойовими побратимами. До кінця війни із трьох десятків своїх підлеглих «лейтенант Дуся» втратила більше половини. Згадувала: «Так і не звикла втрачати. Кожний із хлопців і досі стоїть перед моїми очима. Піднімаю їх в атаку: «Взвод, за мною!» Голос-то у мене завжди грімким був. Доженуть мене і обходять, щоб прикрити… Спочатку, звичайно, хмикали у мій бік. А я волю в кулак і вперед! Хотілося показати, що я вмію воювати не гірше чоловіків. І вони звикли до мене, стали поважати. Якщо б вони не прийняли мене за командира, сто разів була б убита. Адже німці полювали за мною, вони звали мене «фрау – чорна смерть». Є.М. Завалій за участь у визволенні Будапешта була нагороджена орденом Червоного Прапора. Тоді, у лютому 1945 року, щоб захопити важливий стратегічний об'єкт противника, взвод під її командуванням зміг успішно використати підземні ходи міської каналізації.

Після закінчення боїв у Будапешті 83-тя бригада морської піхоти повернулася до оперативного підпорядкування командувача Дунайської флотилії. 10 березня 1945 року у складі 144-го батальйону рота автоматників під командуванням О.О. Кузьмичова була переправлена через Дунай у долину Демеш і розпочала підготовку до нової десантної операції. Бої тривали чотири доби.

По закінченні війни Є.М.Завалій перебувала у резерві Центральної групи радянських військ. Лікувалась, однак через хворобу не змогла далі перебувати на військовій службі. Демобілізувалась у грудні 1946 року. Коли приїхала провідати рідних у Новий Буг, то по ночах доводилося чути, як вона кричала: «Взвод, слухай мою команду!». Разом із чоловіком виховали сина і доньку, дочекалися онуків і правнуків. Майже чверть віку Євдокія Миколаївна пропрацювала в системі радянської державної торгівлі, зокрема була директором гастроному № 720 на Подолі в Києві. За трудові досягнення нагороджена орденом Жовтневої Революції (1976 рік). З роками до двох її бойових орденів воєнного часу (Вітчизняної війни I ст., Червоного Прапора), додалися ще Вітчизняної війни II ступеня (1985 рік) та Богдана Хмельницького III ступеня (2009 рік). Навіть неможливо підрахувати, скільки за повоєнні роки Євдокія Миколаївна провела зустрічей із молоддю в Україні та за її межами! Зазвичай у слухачів до цієї відважної, героїчної жінки викликали й вистачало й досить пікантні питання. Відповідала: «Мої автоматники називали мене по-чоловічому: «Командир». Любов закрутити – і немає взводу, і немає командира. Не дай Боже, щоб хтось побачив мої сльози! Я не мала права бути слабкою… Вижити на війні можна, навіть жінці. До людських втрат звикнути неможливо. Головне – не втратити пам'яті про минуле, не зрадити її».


За матеріалами з сайту Українського

інституту національної пам'яті memory.gov.ua

12
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.