Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Сила материнської любові

Сила материнської любові

Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової

Сила материнської любові

Євдокії Лисенко на момент початку війни між СРСР і Третім Рейхом виповнилося 52 роки. Мешкала вона в селі Бровахи (нині — Корсунь-Шевченківського району на Черкащині). Жінка рано овдовіла: чоловік Макар Несторович помер перед війною. Дітей мали шістнадцятеро: 11 хлопців і п'ятьох дівчат. 1933-го один хлопчик помер. Можемо собі уявити, як тяжко було жінці! Ніхто з її дітей не закінчив повністю школи, бо жили бідно, всі мусили працювати. Коли почалася війна, мати провела всіх десятьох синів до Червоної армії. П'ятьох з них призвали вже після визволення села від німців. Материнська молитва зберегла дітей: усі десятеро синів Євдокії Лисенко повернулися живими! Першим, іще 1944 р., до матері прийшов син Микола. Дивом вижив, усі його товариші загинули. Син Феодосій під Будапештом натрапив на міну і залишився без ноги. Мати плакала, та все ж тішилися, що вернувся живим. Василь Лисенко, єдиний серед братів офіцер, командував взводом, мінометною батареєю. Останніми повернулися Степан і Павло — аж 1947-го. Брати воювали в різних військових підрозділах. Їхні дороги пролягли через Україну, Румунію, Болгарію, Угорщину й Чехословаччину. Наймолодшому Олександрові, якому 1944 р. виповнилося лише вісімнадцять, довелося штурмувати Берлін.

Євдокії Лисенко присвоїли почесне звання «Мати-героїня». Хоча в нагородному документі зазначено лише десятеро її дітей. Очевидно, дівчат не врахували… Померла Євдокія Лисенко 1963 р. 1984-го в селі Бровахи їй відкрили пам'ятник. Нині тут на обласному рівні відзначають День матері.

Кожна з викладених вище історій — про звичайну жінку, яких були тисячі в те воєнне лихоліття.

Ще кілька років тому ми, читаючи або чуючи подібні історії, сприймали їх як щось далеке, як події з минулого, що для більшості з нас не були пережитим досвідом. Нині українське суспільство перебуває в умовах війни. Підлої, підступної, неоголошеної. Чоловіки й жінки знову змушені обстоювати власну свободу зі зброєю в руках, виносити поранених з передової, жити в окупації. Діти залишаються сиротами, потребують житла й захисту, матері тривожно чекають повернення синів… Росія, яка нав'язала нам цю війну, успадкувала від СРСР і практику вшанування полеглих у тій війні. Наріжним каменем у цій державі є пам'ять про «Велику Вітчизняну». Там і далі шукають примарних ворогів: «фашистів», «нацистів», «бандерівців»… Україна потребує іншого, не радянського парадного, погляду на Другу світову. Погляду на війну, в якій опинилися звичайні люди, що пройшли через неї різними шляхами або залишилися в її вирі назавжди.

За матеріалами з сайту Українського інституту

національної пам'яті memory.gov.ua

9
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.