Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Родина Панасюк

Родина Панасюк

Родина Панасюк

В Марії Феодосіївни є два синочка близнюка. Хлопці ще з дитинства радували материнське око. Обоє добре навчались у школі та показували відмінні спортивні результати. Так у підсумку Андрій став майстром спорту, а Іван кандидатом у майстри спорту з боксу. Попереду на хлопців чекала зіркова боксерська кар'єра. Проте юнаки спершу вирішили пройти іще одну надважливу у житті справжнього чоловіка школу — армію.

«Є така хороша 25 бригада. І туди пішов Андрійко, а слідом за ним і Іванко. – Розповідає пані Марія. — Не шкодую, бо це така школа, яку всі мають пройти. Іван пішов у 2013, а Андрійко вже коли було загострення. Тоді їх і на майдан вже відправляли. І от так вони завжди разом. Я розуміла що це таке твориться, але чого має бути важко? Чому хтось має іти на нашу землю.»

Хлопці потрапили у зону АТО в дев'ятнадцятирічному віці. Тоді, ще зовсім юні контрактники як і весь український народ до кінця не розуміли серйозність ситуації і наслідки, які за собою принесе це воєнне протистояння. Але хто ж як не вони – десантники, повинні були першими стати на оборону державних рубежів. Одного разу під час чергової операції підрозділ у якому проходили службу брати близнюки потрапив у засідку. Після важкого бою безвісті пропало кілька наших бійців. Серед них був і Андрій Панасюк.

«Спочатку ми були під Амвросіївкою, потім під Зеленопіллям і потім повернулись в Шахтарськ. – Пригадує учасник АТОі брат Андрія Іван Панасюк. — Там бій тривав десь 5 діб. І незрозуміло звідки взявся танк. Він виїхав і прямо в ту машину влупив, де Андрій був. А я тим часом був в іншій машині на іншій вулиці. Потім вже подзвонив до мами і сказав, що брата немає.»

Отримавши сумну звістку Марія Феодосіївна не запанікувала. Навпаки. Жінка взяла себе в руки і твердо вирішила боротись за свою кровинку до кінця. Материнське серце ніяк не могло змиритись із тим, що її синочка уже немає серед нас. Довго не роздумуючи відправилась на пошуки.Вже будучи в дорозі пані Марія довідалась із знятого сепаратистами відео, що її син поранений та головне живий. Ніби на крилах жінка з Дніпропетровська дісталась до населеного пункту Курахове. Там їй трапились не байдужі люди, які допомогли потрапити на автобус до окупованого Донецька.

«Я не знаю як, але мене ніхто нічого не питав. – Стверджує Марія Панасюк. — Я сиділа поруч із водієм. Коли ми проїжали наших то все було гаразд. А тут вже сепаратисти. Давай усіх виводити провіряти. Чи то мені вдача посміхнулась, чи то Бог допомагав, але мене ніхто не рухав. І так я дісталась до Донецька.»

У тому бою Андрій отримав важке поранення у ногу. Після катувань та знущань його відвезли в одну з донецьких травматологій. Туди з часом приїхала і мати. Проте озброєні бойовики до сина її не впустили. Жінка вирішила піти на перемовини з ватажками банд формувань.

«Захарченко був, Стрелков був. Я їх всіх просила віддайте мені синочка вже ж я замість нього приїхала. І коли я їхала туди то думала, що вже все…. Бо мене везли у той підвал, сказали помитись спершу. Я думала от і прийшов мій час. Але я до того була готова, бо знала куди їду і чого чекати

Зрештою після тижневих переговорів, бойовики все ж погодились на обмін 7-х полонених терористів на 4-х українців, серед яких і був тяжко поранений Андрій. Проте на цьому пригоди родини Панасюків не закінчились. Від'їхавши кількасот метрів від місця обміну, перебуваючи на рідній землі автомобіль попадає на розтяжку.

«Був досвідчений водій і він гнав по центру дороги. Якби десь з боку то вже мабуть нам було… — Зі сльозами на очах каже мати Андрійка. — І тут відразу почався обстріл. З нами ззаду ще їхав «Урал» з нашими солдатами і зав'язався бій. Я цих поранених хлопчиків давай витягувати в соняшники. І хотілось би сказати мамі одного хлопчика, солдата. Він накрив мене собою. Врятував. Бо він прийняв мою кулю, яка потрапила йому в голову. Він тоді вже тільки хрипів. І я не знаю як склалась його доля. Але хотілось би побачитись і дізнатись як у нього справи.»

Під час лікування в Одесі пані Марія ні на хвилину не відходила від сина. Крім фізичної воїну була потрібна і моральна підтримка. Крім того не цуралась жінка допомагати і іншим бійцям. Адже як стверджує сама мати – чужих дітей у неї не буває.

Андрій же ж і досі проходить реабілітацію. Нині небайдужі волонтери з Дніпропетровська регулярно виготовлюють для нього спеціальні ортопедичні устілки. Пані Марія працює у дитячому садочку. У її групі майже 30 діточок. Улюбленців серед них немає. До всіх ставлення однакове і до кожного справжня материнська любов та опіка.

«Коли ми познайомились, я відразу зрозуміла, що це дуже войовнича і дуже хороша людина. Вона вже мабуть звикла воювати за своїх дітей. Навіть тут у нас вона завжди намагається для своїх дітей добитися всього самого найкращого. – Характеризує свою колегу вихователь Світлана Крупська.»

Жінка цілий день проводить з дітлахами. Виховує, доглядає, навчає. Ввечері вже після важкого трудового дня поспішає до іншої дітвори. Тільки у після робочий час вона може повністю віддатись волонтерській діяльності і допомогти тим синам України які боронять її кордони. З самого початку протистояння на сході Марія Панасюк збирає різного роду допомогу на фронт. І поки там були її діти і навіть зараз після пережитого. Часу стало менше адже поки ще потрібно допомагати й Андрійку. Проте войовничий характер матері незламний.

«В мене життя прекрасне. – Посміхається Марія Феодосіївна. — Я люблю свою країну. Я молю Бога і сподіваюсь що буде мир. І що в нашій державі все буде добре, бо нас багато нас не подолати)))) Я родила своїх синів, щоб вони були захисниками тому немає про що шкодувати!»

Сергій Жуковський військовий журналіст



15
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.