Стоматологія
Друк на футболках і чашках

Моє бачення давньої історії Ізяславського Погориння

Моє бачення давньої історії Ізяславського Погориння

Ізяславське Погориння мало вивчене істориками, а тому існує безліч гіпотез про заснування одного з найдавніших міст Погориння -м.Ізяслав. В різні епохи Погориння входило до суміжних володінь князівств. Офіційно роком заснування прийнято1096 рік.

Історико-краєзнавчому документальному нарисі «Ізяслав – місто старовинне» І.І.Міньков викладає своє бачення історії м.Ізяслав. На стор.3 подано слідуюче: «Заснування і найменування міста Ізяслав, мабуть, потрібно пов'язуватиз періодом діяльності на Волині досить талановитого, енергійного князя Ізяслава Мстиславовича – внука Володимира Мономаха. Ізяслав Мстиславовичкнязював на Волині в 1135-1142 роках. В період боротьби за Київський престол Ізяслав Мстиславович укріплює кордони між Волинню і Київщиною, які пролягалина Сході по річці Горинь. Це границі Київської держави у ХІІ столітті.

Але читаючи М.С.Грушевського «Очерки истории украинского народа», на стор.371 знаходимо, що «Далее границы Киевской земли вдоль Припяти шли на запад к нижнему и среднему течению Горыни, междуречью Случи и верховьев Южного Буга» (VІІ.Княжество – земли ХІ-ХІІІ вв.).

Отже, Погориння входило в той час до Київської землі (це права сторона річки Горинь). Період історії Погориння описує Наталія Полянська-Василенко («Історія України») і на стор.173 «Волинська земля» вказує: «Волинь мала окремий характер і державність її старша, ніж Київська – з неї почалось об'єднання племен. До Київської держави приєднав її Володимир походами 981 та 993 років. Це була велика, багата країна, розташована на торговельних землях до Західної Європи. По смерті Ярослава перебувала Волинь деякий час у володінні Ізяслава І та його нащадків, але від 1120 років перейшла до Мономаховичів.»

Як бачимо із сказаного, територія Волині була заселена і добре розвинена в торговому і економічному відношенні.

Князь Володимир І (Великий) (980-1015 рр.) приєднав Волинь до Київської землі.

Границя ішла по річці Горинь (тобто права сторона р.Горинь). На мою думку, князь Володимир І, дійшовши з своєю дружиною до річки Горинь, почав закріплювати кордони Київської землі по річці Горинь.

Форпостом (на місці теперішнього Ізяслава) він обрав високий берег правової сторони річки Горинь, урочище «Бабина гора». Урочище існує по даний час. Тут, на високому і стрімкому схилі від річки Горинь, обладнується форт. Внизу, біля річки Горинь, забудовується село, яке було знайдене під час археологічних робіт місцевим краєзнавцем Володимиром Федотовим і в 2003 році опубліковане в праці В.Конопля, Я.Онищук, В.Федотов «Археологічні матеріали з Ізяслава на Хмельниччині».

Тут записано: «Схарактеризовано матеріали з багатошарового поселення «Бабина гора», розташованого в північній околиці м.Ізяслав, Хмельницької області. Їх датовано часами пізнього палеоліту, енеоліту, бронзового, ранньозалізного віків та першої половини першого тисячоліття нашої ери.

Отже, поселення існувало з прадавніх часів. Але чомусь всі археологічні роботи в Ізяславі виконувались на лівому березі річки Горинь. Це несправедливе рішення викликало багато неясностей щодо заснуванняміста Ізяслава. Адже Старе місто знаходилось не в руках князівКиївської землі. Крім того, всі будівлі Старого Ізяслава істориками датуються ХV сторіччям і до ХVІІ сторіччя. Лівий берег р.Горинь не досліджено досконало. Адже в Старому Заславі є підземні переходи, які час від часу дають про себе знати. Вони занедбані і провалюються в різних місцях Старого міста. Ніхто їх недосліджував і не досліджує.

Такі ж ходи було виявлено і в Новому Заславі при прокладанні каналізації від флігеля №2 (зараз приміщення управління соціального захисту населення). Як бачимо з цього, що правий і лівий береги Горині мають тісні зв'язки. Чомусь весь час пишуть, що Новий Заслав почав забудовуватись у ХVІ столітті.

Отже, ми прийшли до того, що вся історія Ізяслава писалась однією людиною, а потім тільки все переписувалось без ніякого підтвердження. Це Погориння, а не Волинь чи Поділля.

Як написано мною вище, на «Бабиній горі» Володимир І Святий у 981 році (при першому поході на землі Погориння) почав будувати форти і палац-замок. Є земляний вал, який зберігся і до наших днів. Потім (на мій погляд) були зроблені дерев'яніукріплення, захищені глиною від горіння. За фортом до палацу-замку існувало озеро (в напрямі на с.Радошівку і коло палацу поселення). Адже і назва гори пішла від останньої хати і жителя (баба проживала сама і лікувала травами людей). Отже і пішла поговірка «Баба на горі», а потім «Бабина гора». До ХХ ст. зліва у лісі при проїзді на с.Радошівку було місце, де зостався запущений сад. Потім там існував літній табір для ВРХ. Як було вже сказано вище, ніхто нічого не досліджував в цих місцях. Отже по мірі освоєння в лісі землі під табірВРХ колгоспу і знищено всі сліди проживання людей в давню епоху. Правда В.Федотов самостійно, без підтримки держави дослідив долину перед «Бабиною горою» — Іванцеву долину. І це все, що там зроблено з питань археології.

Всі записи про Ізяслав чомусь починаютьсяіз Старого Заслава, але ж був і Новий Заслав. Після будівництва форту на «Бабиній горі» і заселення долини посталопитання про продовольчі запаси.

Крім Ізяславського форту, на той час існувало укріплення в Гнойниці коло с.Михнів. Для збереження і виробництва продовольчих запасів було вибране дуже вигідне для їх накопичення і зберігання місце над рікою Горинь (с.Двірець). Тут були і є великі запаси будівельних матеріалів (ліс, вапняковий камінь, пісок, біла і жовта глина). Ці матеріали і використовували князі для забудови«двора» на місці в'їзду в долину теперішнього села Двірець. Місце для«господарського двору князів» вибране на пагорбі (справа при в'їзді в теперішнє село Двірець. На полях вирощували зернові та інші культури, сіяли медові культури (тут існувала князівська пасіка). Ще у недавньому минулому при в'їзді в с.Двірець із с.Білогородка стояла хата, погріб і каплиця. Але зараз уже не залишилося нічого. Тільки спогади старожилів. Тут жив і працював пасічник. Внизу (у долині) текла річка із джерельною (чистою) водою. На лівому березі цієї невеликої річки (зараз немає і в помині її, стояв будинок князівської броварні (пивоварні). Тут же і були погреби для відстоювання і збереження пива. При колгоспі, на цьому місці, було зроблено будинкидля птиці (в даний час все «приватизовано» і рознесено по дворах). Через долину в наші часи колгосп нагорнув греблю (був став). Зправої сторони річечки ще існує цегляний склепінчастий погріб. Хто його побудував, не встановлено. Як було сказано вище, на пагорбі від цієї долини був побудований«двір» князя. «Двір» був огороджений кам'яною стіною (я писав про залежні каменю вище). На подвір'ї знаходився будинок (залишки якого можна побачити зараз, правда стіни уже лежать на землі, а фундамент шириною 1,6 м — це частина від колишнього будинку — ще стоїть). Крім основного будинку, існувало ще два будинки. Один із них у два поверхи, а другий — одноповерховий.Останки двоповерхового будинку ще стоять, правда зараз в один поверх. Це колишнійколгоспний склад для зерна. Над дверима складу єнапис «1935 рік». Отже другий поверх розібрано і поставлено з нього іншийбудинок, який ще стоїть(на фронтоні записано«1934 рік»).

Будинок у два поверхи став одноповерховим і сильно реконструйований з 1934 року. На мій погляд, в цьому двоповерховому будинку була церква Святої Трійці (І поверх) і монастир чоловічий (ІІ поверх). При взятті татарами міста Києва у 1240 році, праве крило Батиєвих орд пішло в напрямку Полонного, Кременця. В 1241 році орда під керівництвомГаюка (Каюка) прийшла до міста Ізяслава і після великоїбитви захопиламісто. Це, на мій погляд, і була битва на форті, побудованому на «Бабиній горі». При взяття форту було спалено і зруйновано село в долині і, мабуть, палац-замок на «Бабиній горі».

Далі орда пішла в напрямку с.Білогородка (чи Білгород – в той час). Не дійшовши до Білогородки, орда зупиняється в урочищі Закружецькому(це біля урочища, по-теперішньому, лісу «Липник»). Тут були (на жаль, тепер немає) великізапаси води (озера). Із цих озер вода йшла в ставок села Закружці (теперішнє). Адже, на мій погляд, тоді село було на горі, яку називали в народі «Кемпа». Ще залишилися земляні вали. В долині до цього часу існує озеро. Під горою з кринички біжить цілюща вода в озеро. Тампроводились кожний рік богослужіння (це вже в наші часи, після 1945 року – по війні). Ще збереглася розвалена криничка. В долині біля озера є невеликі кургани (тобто, там хоронили в той час людей).

По розповідях старожилів на горі «Кемпа» ще десь у 1920-1930 роках існувавхрест (у землі), від колишньої церкви, потім його не стало. Але повернемося знову до села Двірець. По таємному доносу Гаюку сказали, щоу селі Двірецьзнаходяться продовольчі князівські запаси і що там є також невеликий загін стрільців князя. Перший похід татар на Двірецьйшов через с.Покощівка. Але охорона князівська зустріла нечисленні загони орди (це була розвідка, мабуть) і прогнала їх.

В цей час стрілець князівської охорони Двірця Охрім Довбня заявив до свого начальства і виказав свою здогадку: щоб військо пішло на Двірець, через долину ріки Горинь, і потопити військо водами ставу на р.Горинь. В цей час(1241 рік) річка Горинь була перекрита греблею в напрямку с.Корниця. Гребля існує (правда, в добромустані і по цей день.

До вод річки Горинь примішали стоки тварин (відстійники сечі). Таким чином і було вирішено потопити війська Гаюка. Охрім Довбня пішов до урочища Закружці, здавсяв полон і сказав Гаюку, що він проведе військодолиною річки Горинь і під покровом ночі зненацька захоплять у с.Двірець всі продовольчі запаси, які збереглися в добротних погребах, при князівському «дворі». Цей задум Охрім Довбня виконав повністю. В долині ріки Горинь знайшли своє останнє місце до 10000 татар (так записано в книзі Степана Овчарука «Полинь» — уродженцясела Двірець). Охрім Довбнязахоронений на кладовищі біля церкви в с.Двірець. Записано в книзі, що в склепі. Але, на жаль, я склепу не знайшов. Отже, де похований герой с.Двірець Охрім Довбня, я не встановив. Цим подвигом Охрім Довбня зберіг князівський «двір», село і продзапаси. Ослаблений Гаюк після цього не взяв кріпость в Кременці.

До цього часу ще існує великий погріб за князівським двором в напрямку до школи с.Двірець (за розвалинами колишнього колгоспному двору).

Я уже писав, що існувала гребля черезрічку Горинь. Тут у ставу розводили рибу і бобрів. Бобрів поставляли в Європу. На той час Європа з бобрів виготовляла дуже цінний препарат – від чоловічих недуг (простати і аденоми простати). Крім цього, це і цінне хутро. В долині розташовувалось село, яке обслуговувало все князівське господарство. В селі Білиженцівідгодовували волів і продавали в Польщу. В селі Завадинці була ферма молочних корів. Випас коней був у поймах річки Горинь. В напрямку села Сенютки до цього часує лісовий масив. Отже і була деревина для будівель. Є ще вулиця в с.Двірець «Дубина». Мабуть, тут росли могутні дуби. В цьому місці села і побудовано було князівський «двір».

Отже повернемось до розповіді про Двірецький чоловічий монастир, про який чомусь почалиписати, що він був в Ізяславі. Ця хибна думка існує по цей день. Необхідні археологічні дослідження «двора» князівського в с.Двірець. після досліджень можна з повним правом казати «так, церква і монастир були приватні князівські і в князівському «дворі» села Двірець.

В Ізяславі був жіночий монастир. Будівля його ще стоїть до цього часу. Тут Ізяславська дитяча школа мистецтв. Монастир мурований келійний і зберігся до наших днів (це щодо Ізяславського жіночого монастиря). В Двірці був чоловічий монастир. Із моїх роздумів про заснування Двірецькогомонастиря випливає: 1241 рік – це рік татарського нашестя на Київську Русь. Після захоплення, спалення і руйнування древнього Києва і, в тому числі, святої обителі – Києво-Печерської лаври, ченці лаври групами і поодинці покидали лавру і йшли на захід. Історичні описи вказують, що три ченці із Києво-Печерської лаври зупинилися на Почаївській горі (м.Почаїв, Тернопільської обл.). Вони жили спочатку в печерах на Почаївській горі, а потім – в побудованому монастирі. Із цього випливає здогадка, щоі в селі Двірець могли зупинитися декілька ченців. Спочатку вони жили в печерах, де добувався вапняковий камінь для будівництва князівського двору, броварні і села. На сільському кладовищі стояла будівля біля сільськоїцеркви. Це видно із карти, яка збереглася в читальному залі Ізяславськоїрайбібліотеки. Отже, в зимовий період ченці могли перебувати в цьому будинку. У 1386 році село Двірець увійшло у володіння князів Острозьких. Князівський «двір» уже існував, отже він і дістався князям Острозьким. Дивлячись на те, що ченці живуть у печерах, князі Острозькі пожаліли їх і надали ченцям-монахам свій двоповерховий будинок, де на першому поверсі існувала на той час князівська церква св.Трійці. Цим самим князі забезпечили обслуговування князівського «двора». Поручв одноповерховому будинку була кухня-їдальня для стрільців і охорони князівського «двору» і продзапасів. Тут проживавкеруючий справами (тіун) від князів Київських, Острозьких, Заславських і Сангушків. Як я уже писав, «двір» був огороджений камінноюогорожею, отже підходив для проживання ченців-монахів, щоб були вони відгороджені від мирського життя, тобто було все необхідне для їх життя (церква, монастир і трапезна). В 1556 році монастир отримав чотири села: Двірець, Білиженці, Завадинці, Синютки з землею, ставом, лісом цих сіл. Крім того, на річці Горинь на той час уже був збудований млин. Це місце називають «мурована гребля».Сам млин, мабуть, був дерев'яний. До цього часу ще стоять два будинки млинів, але камінних. Ці будинки, мабуть, будувались пізніше і реконструйовані кн.Сангушками. Тут уже працював вальцевий млин, крім млина для грубого помоклу.

Небайдужі люди до історії свого села неодноразовопорушували питання: а де ж, все-таки, знаходився монастир? Були різні міркування. Це «острів», серед заплав річки Горинь, біля села Корниця. Після мого відвідуванняцього острова зосталися враження, що там могла стояти сторожова башта або будинок, бо острів розміром десь 12х8 метрів. На цій площі монастир не міг існувати, адже для монастиря необхідно, щоб була церква і трапезна. Також необхідно зберігати овочі, картоплю і продовольчі запаси. І це все серед заплав Горині. По-друге, – не було ніякого під'їзду до острова. Русло Горині знаходиться десь метрів 150-200 від острова. Перевезення човнами по руслу, а далі до острова по воді і болоті — це практично неможливо.

Читаючи літературу, я дійшов висновку, що князі Острозькі мали в своїх володіннях до 600 церков і 10 монастирів. Отже, вони мали свої приватні монастирі і підтримували їх матеріально. Особливо піклувалися про православну віру князі Костянтин і Василь Острозькі. Всі ці міркування не підтверджені археологами, які досліджували поселення навколо Двірця.Вони тільки встановили, що поселення біля Двірця було ще в ІV-ІІІ тисячолітті до нашої ери. Пошуками монастиря ніхто не займався, крім любителів — жителів с.Двірець.

Велику і кропітку роботу з історії с.Двірець виконав вчитель Савва Іванович Горбатюк. Але, на жаль, якихось архівів, зошитів, записів у його сина не зосталося. Тільки спогади і записи в книзі «Полинь» С.Овчарука. Необхідні археологічні пошуки на місці князівського «двору». Мабуть і село назване від цього «двору» «Дворець» або «Двірець».

Що ж таке «двір» в історичних записах? Беремо книгу В.М.Ричка «За літописним рядком», історичні оповіді про Київську Русь. На сторінці 168 записано: «Осередком феодального (князівського і боярсього) господарства були «двори», що влаштовувались як у містах, так і в селах. Вони являли собою цілий комплекс житлових і господарчих споруд, де звичайно проживали господар – вотчинник, його челядь, зберігались матеріальні цінності, продовольчі товари, утримувалась худоба тощо. У 1146 роціці «двори», садиби феодалівз добре налагодженими службами, були такожсамостійним осередком виробництва. На чолі адміністрації вотчинного господарства стояввогнищанин. Йому підпорядковувались тіуни, сільські і ратайські старости, які наглядали за роботою селян і ремісників.» А тепер дивимось в книгу «Полинь» Степана Овчарука (уродженця села ДвірецьІзяславського р-ну), стор.283. Написано, що в Двірці був воєвода Гнаток, а начальником охорони був Тихін Глиба (це у 1241 році) при обороні Двірця. Отже, у князівському дворі проживав воєвода Гнаток і, мабуть, начальник охорони Тихін Глиба. Після поступового зникнення монастиря мабуть при ЯнушевіЖеславському (він прийняв католицизм) тут, у «дворі», проживали управляючі князів. В пізніший час і до 1917 року тут проживавуправляючий маєтностями князяСангушка. Отже, як було сказано вище, у 1146 році «двір» князівський приватний у Двірці уже існував. Створення «двора» давало можливість князям Київським тримати воєводу з військом і охорону. Крім того, продовольчі запаси доставлялись князям, які жили в Заславі, а також вели торгівлю в цьому регіоні Південно-Західного краю.

Тепер переходимо до заснування міста Заслава. Як я уже писав вище, князь київський Володимир І Великий (Святий) у 981 році дійшов із своєю дружиною до річки Горинь і почав будувати укріплення на берегах Горині (права сторона). Разом із будівництвом форту забудовувалось (палац-замок)і поселення, яке Володимир І, можливо, назвав в честь народження сина Ізяслава від княгині Рогнеди. Хоча і син тут не князював, але місто в його існувало і називалось в пізніші часи Заслав, Ізяслав-Волинський. Моя догадка така, що княгиня Рогнеда вислана за посягання на життя кн.Володимира із сином Ізяславом в Заслав, де була уже крепость і дерев'яні будинки, які були на лівому березі, де і пізніше в 1539 році було побудовано камінний «замок». Так називається двоповерхова будівля під охоронним номером №757. Цей замок, мурований на місці, де перебувала в засланні з сином Ізяславом Рогнеда, і місце назвали Заславом від слова «заслання». Тому імовірно і залишено будинку назву «Рогнеди». В дійсності камінний будинок від 1539 р. Це був будинок, де зберігалось найбільш цінне добро місцевих князів і феодалів. Десь в період заснування князівських будинків і будувались підземні склепінчасті цегляні переходи. Рік будівництва їх не встановлено. Це період Київської Русі (?). Разом із «фортом» на «Бабиній горі» в міжріччірічки Горинь (права сторона) і річки Понора (ліва сторона), будується Заславський жіночий келійний монастир в один поверх і так званийзараз «флігель №2». До «флігеля №2» від монастиря прокладається підземний склепінчастий цегляний перехід (для захисту проживаючих від нападу ворогів).

Перехід було розкопано при реконструкції «флігеля №2» під санаторій-профілакторій (зараз управління соцзахисту населення району).

На мою думку,«флігель №2» — це і є князівський будинок, який збудували князі Острозькі для свого сина Юрія Васильовича, який отримав спадщину від Василя Федоровича (князя Острожського) у 1448 році (Погорину). Але ЮрійВасильович до 1466 року (1463 р. в інших довідках) проживав в Острозі і звавсякнязем Острозько-Заславським. Після закінчення будівництва «флігеля №2» у 1466 році Василь Федорович переїхавв Заслав і почав рід князів Заславських. Він жеі закінчив розпочате батьком будівництво палацу Заславських, який стоїть в руїнах по сьогодні (2015 рік). Цей палац несправедливо називають Палацем князів Сангушків. Адже Сангушки мали свій палац в Славуті і тут не проживали. Час від часу в Ізяслав приїжджала княгиня Сангушкова і робила гучні гуляння, зустрічі та ін. Крім того, була побудована літня «резиденція» у два поверхи на пагорбі біля бувшого комбікормового заводу. В літній «резиденції» дача наКлимівці відпочивали різні вельможі, які їхали по торговому шляху від м.Полонного через Радошівку на м.Шумськ, а також з м.Старокостянтинів через с.Зубарі на м.Острог. Ці торгові шляхи перетиналися на річці Горинь. В Старий Заслав ішла дорога через дерев'яний міст річки Горинь.

При в'їзді в Старий Заслав існувала брама і стояла таможня. Це і є «замок» — таможня, склад. Але повернемосяна правий берег р.Горинь до Палацу і флігеля №2. Територія, де побудовано ці будинки, була обнесена наливними каналами і по кутках були фортифікаційні споруди із каменю. Міжними мурований мур із каменю (фундаменти муру залишились до цього часу, (правда, вибрані в деяких місцях). Тут, де зараз стоїть СУ-152, був дуже великий форт із бійницями (камінний). На куті між річками Горинь і Понорка стояла башта з бійницями.Зараз ще лишився погріб із цегли (розвалини). Сама назва- Палац Сангушків -невірна, бо цей будинок робили князі Острозькі і Заславські, а Сангушко прийняв, як спадщину від кн.Заславських.

Правда, він робив реконструкцію (перебудову) на свій смак у 1870 році (охоронний номер №758-758/1-758/3). Добудовано два відкрилки від річки Горинь і один відкрилок від жіночого монастиря. Перероблено місцями покріплю і кроплю та купола (бароко) над входом і аркадою. У флігелі №1 також проведено реконструкцію. Добудовано виїзний камінний місток замість розвідного містка.

Побудовано костел Йосифа (1750-1760 рр.) на місці православної церкви (мабуть, була із дерева). В даний час експлуатується реконструйований флігель №2, костел Йосифа і будинок монастиря, де добудовано два поверхи. Збереглися останки мурованої огорожі від вул.Шевченка, в'їздні цегляні ворота (арочні) у двір монастиря (правда замуровані зараз цеглою). Мурована огорожа від в'їздних воріт до теперішнього бару «Смак» добудована і зроблені гаражі із сторони монастиря. Далі будівлябар «Смак»» — це будинок, який належав жіночому монастирю. Цілком імовірно, що будинок теперішньої «Тепломережі» належав також жіночому монастирю. Огорожа монастиря із півдня і заходу щезла «без сліду».

По вул.Жовтнева ще стоять не до кінця «прихватизовані» руїни князівської конюшні і каретної. Іншихспоруд і будинків на сьогодні вже не існує. Сам Палац (Дворец) перетворено на громадську вбиральню міста.

Питання: а хто ж таки тут князював на Ізяславському Погориннів часи Київської Руси? Чому мене зацікавило це питання? А тому що князь Володимир І (Святий) прийшов з дружиною, зайняв Погорину, а потім повернувся в древній Київ, а тут залишив свого посадника. Кого?

Читаючи книгу «Пересопницьке Євангеліє» (видатна пам'ятка української національної культури), можна дещо почерпнути з історії Ізяславського Погориння. Тут описано з ХІV століття, коли князював рід князів Острозьких. Це з 1386 року. Аранішу історію потрібно шукатив іншій науковій літературі.

До утворення Волинського князівства територія Ізяславського Погориння не входила до Волині і Поділля, а жили тут на Погоринні люди працьовиті і займалися хліборобством, доглядали худобу, ловили рибу, доглядали ліс, ловили в'юнів, займалися пасікою.

Керували племенні князьки і їх управляючі, старости сіл. Племеннікнязьки про себе не зоставили ніяких історичнихпам'яток. З початком об'єднання князьків у великі князівства (Волинське, Галицьке, Київське та інші) почалось об'єднання земель. Для цього необхідно було тримати дружину (військо), а також охорону князівських «дворів», палаців, фортів від набігів половців, татар, монголів. Це все необхідно підтверджувати продзапасами, одягом і озброєнням.

З'явилися нові назви (ремісник-коваль, шорник і т.д.). Отже з цього часу стали існуватигосподарські «двори», а не «двірці», як деякі пишуть про с.Двірець. Длявиготовлення зброї, шиття одягу та ін. почали з'являтися в містах і містечках обладнані на той час майстерні. Крім виробництва, з'явиласьнеобхідність купівлі-продажу виробленого і привезеного.

Так на торговельних шляхах і появилась таможня в місті Ізяславі (шлях Київ-Полонне-Шумськ проходивчерез Ізяслав — (Радошівку). Другий шляхіз Старокостянтинова на Острог також проходив через Зубарі-Ізяслав і тут на таможні, біля так званого замку «Рогнеда», брали данину, підтримували багатство князів Острозьких, а потім Заславських, Сангушків.

В Старому Заславі була збудована ринкова площа, яка була огороджена.

На цій ринковій площі в цілому були«хазяї-євреї».Вони торгували всім, тобто мали від усього «ґешефт». Старе місто до наших днів ще зберігає єврейські хати чи «халупи», як їх називали, булибіля ринку дві синагоги. В однійбула синагога, потімшкола №3 (на жаль, закрита сьогодні), друга синагога була на обриві берега річки Горинь (тут була в минулому котельня, столярна Ізяславської фабрики музичних інструментів. На жаль, не працюють зараз, і музичної фабрики не існує.

Біля ринкової площі був побудований костел Іоана Хрестителя з школою для небідних (зараз костел «Фара» — одні руїни). Ще збереглася будівля школи для єврейських дітей, недалеко від мурованих воріт в'їзду (правда непрацюючого зараз) на територію Бернардинського комплексу (монастир, костел). Я вже писав вище, що час від часу провалюються підземні ходи, і їх засипають сміттям. Зараз є провалля біля (навпроти) хати Мурашова (сам Мурашов працював головним інженером на музичній фабриці). Цього року він пішов з життя. Ходами зв'язані буливсі важливібудинки Старого Ізяслава (церква РіздваХристового – відбудована і діючазараз, костел Іоанна Хрестителя). Куди ведуть ходи – ніхто не розслідував. Отже, все з часом занепадає, бо байдужість до рідного Погориння роз'їдаєлюдські душі.

Були проведені археологічні дослідження ученими і студентами Кам'янець-Подільського педінституту в урочищі «Рогнеда», а раніше на урочищі «Остроня» або «Осторонь» міста виявлено поселення дужедавніх часів. Оце і всі дослідження.

Я не хочу переписувати істрію «Ізяслав – місто старовинне» І.І.Мінькова, а тому свідомо не описую всього, що він описав. Книга зберігається в Ізяславській районній бібліотеці по вул.Незалежності.

Я тільки напишу, чому я вирішив, що Ізяслав – це ім'я народженого сина Володимира І Великого від кн.Рогніди – Заслав (це моя думка). Ця легенда існує дуже давно і передається усно з вуст в уста (правда нічим не підтверджена). Але в усякої легенди є початок і кінець. Є записані відомості в тверському літописі, що Рогніда у 988 році під іменем Анастасії постриглася в ченці і пішла в монастир. В цьому ж році, після прийняття християнської віри, син Рогніди Ізяслав відправляєтьсякнязювати в Полоцьку землю. Це, мабуть, у повноліттякнязя Ізяслава. Отже відняти 17-18 років і буде 980-981 рік. А це рік, коли князь Володимир пішов з дружиною на Пінськ-Турів і Волинь. Тобто рік народження і дата походу співпадають. З цього я і роблю висновок, що місто Ізяслав засновано в честь народження княгинею Рогнідою сина Ізяслава.

Ізяслав Мстиславович князював тут у 1146-1149рр., потім 1150р., потім 1150-1154рр. Отже, це тільки одне ім'я Ізяслав, а більше нічого. Це хибне рішення в історії виникнення міста Ізяслава від Ізяслава Мстиславовича на Волині. Розбіжність в 150 років – це дуже багато, як для історії, так і життя окремої людини. Я уже і не говорю про інші імена Ізяслав, які були в історії Київського, Волинського, Галицького князівств.

Отже, про якого Ізяслава Мстиславовича можна говорити. Ціла плеяда князів і всі під ім'ям Ізяслав. Отже заснування форту і поселення на «Бабиній горі» слід рахувати в честь народження сина Ізяслава Володимировича від мами княгині Рогнеди (Горислава). Можливо, що після замаху на вбивство князя Володимира Великого княгиня Рогніда з сином Ізяславом була вислана з Києва у містечко на Погоринні – Заслав (тобто Заслані) і тут відбувала покарання за замах (був суд над нею боярський). Так, що місце «Рогніда» на крутому березі Горині і Сошенки в народі названо вірно. Правда, документами не підтверджено. Хто знає, де архіви князів Острозьких і Заславських за цей період. Я думаю, що князі – останні кн.Заславські, а потім Сангушки знищили архіви князів православних, бо самі пішли в католицтво.

Це почалося при Янушеві (Іванові) Кузьмовичу ще у ХVІ ст. Після 1560 року почав занепадати Двірецький чоловічий монастир. Залишився запис за 1574 рік в Ізяславській замковій книзі про те, що«ігумен Двірецького монастиря Есиф позичив гроші в Ізяславського єврея, а віддати не може, бо немає грошей». Отже ігумен Есиф був Двірецький, а не Ізяславський, і монастир також був Двірецький.Для чого тоді іде мова про якийсь Ізяславський чоловічий монастир, якого ніде немає в архівних записах, а тільки є Ізяславський жіночий монастир і Городищенський монастир.

Можливо, де в архівах Москви, Санкт-Петербурга, Житомира, Києва і Кам'янець-Подільського педінституту і є які архівнізаписи, але їх ніхто не шукав раніше, а тим більше зараз (2015 р.). Пошуки коштують немалих грошей (а шукають в основному пенсіонери з мінімальною пенсією). Історична наука самоусунулась в питаннях історії Погориння. В 2001 році на «сходці» (я так назвав) в Києві було «проголосовано» — називати Двірецько-Пересопницьке Євангеліє просто Пересопницьким. Оце і є та «вирішена» — історична справедливість. Чому так розпорядилась Національна Академія – ніхто не дізнається. Мабуть через брак коштів. Хоча багато істориків висловлювали думку, що потрібно назвати Двірецько-Пересопницьке Євангеліє, бо всі підготовчі роботи (пергамент, чорнила, фарби) і фундування робіт виконувались князями Заславськими (Янушем (Іваном) Заславським і княгинею (мамою Януша) Анастасією), а не кн.Черторийськими. Крім того, знайшли грамотних в той час перекладачів і писарів. Було виділено робоче місце, харчування, проживання. А в Пересониці було тільки закінчено 4-е Євангеліє від Йоана. Так записано в кінці чотирьох Євангелій писарем Михайлом Васильовичем. Цей запис за 1561 рік в післямові Михайла Васильовича та ченця Григорія. Рік закінчення праці співпав із смертю княгині Анастасії Заславської.

А тепер я опишу свої спостереження. Дивлячись на мініатюри до Пересопницького Євангелія, я виявив наступне. Почну з мініатюри «Євангеліст Матвій». За спиною Матвія перед очима показано Двірецькиймонастир і огорожа князівського «двора», тобто стоять два будинки в два поверхи. Отже, моє припущення, що монастир був у два поверхи, підтверджується цією мініатюрою.

Друга мініатюра «Євангеліст Марко» також показує, що за плечима Марка уже не монастир, а палац з куполом. Спереду показу монастир у два поверхи. Отже євангеліє від Марка розпочато у Дворецькому монастирі, а закінчено в монастирібіля «Палацу» в Заславі. Це наводить на думку, що «Євангеліє від Марка», закінчене в Ізяславському жіночому монастирі біля Палацу (зараз руїни) князівського, тобтоПалацу Заславських, потім Сангушків.

Третя мініатюра «Євангеліст Лука». Спереду показано двоповерховий монастир, а позаду уже будинок зовсім іншої конфігурації від попередньої мініатюри «Євангеліст Марко». На мій погляд, це уже палац князів Черторийських у Пересипниці чи Дубровиці. Це наводить на роздуми, що переклад проведено в монастирі Ізяславському і закінчено в монастирі Пересопницькому, тобто уже при дворі князів Черторийських.

І четверта мініатюра «Євангеліст Іоан з Прохором». За спинами Іоанна і Прохора показано вершини хребта гір і печера. Цим показом означено, як тяжко давалося це написання Євангелії в той час. Які муки і страждання пережили писаріі той час. Це окатоличення і гоніння на православ'я. Іоан споглядає назад, чи не переслідує їх хто, бо вони сховалися і закінчують роботу таємно, на це вказують (умовно) гори позаду фігур. На цей час уже був іншийписар, про який учені пишуть, бо уже другий почерк в переписувача Євангелія від Іоанна, і, можливо, що закінчення«Євангелія від Луки».

Як бачимо з розглянутих мініатюр, що на трьох мініатюрах писці з спокійним обличчям виконували роботу і тільки на четвертій мініатюрі показано, що Іоан з острахом оглядається і притримує Прохора за плече, тобто заспокоює його, щоб він писав далі: «Я спостерігаю, не бійся».

І насамкінець, про сторінку Пересопницького Євангелія, де є запис писаря Михайла Васильовича 1557 р. Тут записано: «В двоци манастри жеславських». Япишу скорочено, а потім висловлюю своє бачення.

1557 рік. Це рік, коли «Євангеліє від Марка» (тобто закінчена була друга частина Євангелія, розпочатого в Двірецькому чоловічому монастирі. Закінчене було Євангеліє в Ізяславському жіночому монастирі (тут ігуменею була княгиня Анастасія Заславська – після постригу Парасковія).

Тут записано правильно, бо в цей час робота велась уже в Ізяславі, а не у Двірці. Вся біда в тому, що ніхто не може знати, де перебували писарі і перекладачі з 1557 по 1960 рік, адже ніяких відомостей ніде не залишилося, тільки те, що робота закінчена в Пересопницькому монастирі. Я думаю, що Анастасія Заславська забрала їх в Ізяславський жіночий монастир і там, як я уже писав вище, виконанопереклад, тобто закінченопереклад «Євангелія від Марка», написано і перекладено «Євангеліє від Луки». А в Пересопницькому монастирі виконано переклад «Євангелія від Іоанна». Як я уже писав, тут вони у великій тайні і тривозі закінчили писання і переклад всіх чотирьох Євангелій. Це показує мініатюра «Євангеліст Іоан з Прохором». Наступав католицизм на православ'я. На цей час чернець Григорій, мабуть, уже був ігуменем Пересопницького монастиря (1561 р.).

Оце все, що я можу надати для вивчення питання «А де ж був у с.Двірець чоловічий монастир при церкві Святої Трійці?».

Василь Лук'янчук, с.Закружці

763
RSS
Гость
14:24
Спасибі за вашу роботу, щоб нащадки не забували про свою Батьківщину.
Гость
15:26
Класно!
Завантаження...
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.