Світло справедливості – Євген Сверстюк

image

До 25-річчя незалежності України: ЛЮДИ СВОБОДИ

Світло справедливості – Євген Сверстюк

Сверстюк Євген Олександрович, публіцист, літературознавець, філософ, правозахисник, письменник – народився 13 грудня 1928 року на Волині у селі Сільце.
1952 закінчив філологічний факультет Львівського університету (відділення «логіка і психологія»). 1953–1956 – аспірант НДІ психології. 1956–1959 – викладач української літератури в Полтавському педагогічному інституті. 1959–1960 та 1962–1965 – старший науковий співробітник Українського НДІ психології. 1961–1962 – завідувач відділу прози журналу „Вітчизна". Чотири рази за ці роки звільняли з роботи з політичних мотивів. До захисту кандидатської дисертації не був допущений. З 1965 до арешту в 1972 – відповідальний секретар редакції «Українського ботанічного журналу».
Одним із найгостріших і найпопулярніших творів українського самвидаву 60-х років був анонімний памфлет про спалення бібліотеки „З приводу процесу над Погружальським", що його написали, як пізніше стало відомо, Є.Сверстюк у співавторстві, в тому числі з І.Світличним. Важливими подіями національно-культурного життя були його неофіційні публічні виступи, зокрема, на вечорі пам'яті В.Симоненко (1964). Про характер протистояння багато говорить відкритий лист (разом з А.Горською, Л.Костенко, І.Дзюбою та В.Некрасовим) до газети „Літературна Україна" у зв'язку з ґазетним цькуванням В.Чорновола. Широко розповсюджувалися в самвидаві відомі його есе „Собор у риштованні", „Іван Котляревський сміється", „Остання сльоза", „На мамине свято".
У 60-х роках Сверстюк був неодмінним учасником напівлеґальних літературних вечорів, зборів, заборонених святкувань дня перенесення праху Т.Шевченка з Петербурга в Україну 22 травня 1861 року. 07.12.70 Сверстюк виступив з яскравою промовою на похороні А.Горської, яка трагічно загинула 28.11.70.
Заарештований 14.01.72 під час масових арештів серед української інтеліґенції. Більшість заарештованих було засуждено восени того ж року, а слідство у справі Сверстюка затягнулося більше як на рік, хоча справа була чисто „літературною". Свої твори автор підписував власним прізвищем і тому нічого було розслідувати. Засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР 16–24 квітня 1973 на максимальний термін – 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Йому були інкриміновані як антирадянські згадані есе (головним предметом звинувачення була книга „Собор у риштованні" (Париж, 1970); публічні виступи перед працівниками освіти в 1965 з критикою ідеологічних стереотипів і системи неправди в роботі школи, розмови зі знайомими, окремі висловлювання. „Останнє слово" Сверстюка на суді згодом поширювалося в самвидаві.
Відбував термін у 36–му і 35–му таборах у Пермській обл. Брав участь у численних акціях протесту – голодуваннях і страйках, перебував під особливим наглядом, його систематично кидали до карцеру. Наприкінці лютого 1978 був посаджений на 4 місяці в приміщення камерного типу, тобто внутрішньотабірну в'язницю. На заслання теж був відправлений після 15 діб карцеру.
На засланні (сел. Богдарин Бурятської АРСР) працював столяром геологічної експедиції.
Звільнений у жовтні 1983 року. У Києві мав таку ж столярну роботу, якої позбувся в 1988 р. у зв'язку з поїздкою в Американське посольство на зустріч дисидентів.
Починаючи з літа 1987 р. Є.Сверстюк брав активну участь у роботі напівлеґального Українського культурологічного клубу, зокрема, виступив з лекцією в зв'язку з 50–річчям загиблого в таборах В.Стуса й оголосив, що передав текст Лондонському центрові Міжнародного ПЕН-клубу.
З 1989 С. є незмінним редактором християнської ґазети „Наша віра". Відстоює позиції Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що не бажає бути Церквою державною.
З 1989 – президент Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції, яка присуджує щорічні премії ім. В.Стуса. У 1993 С. обраний президентом Українського Пен-клубу.
Численні статті й публічні виступи Сверстюка перед інтеліґенцією, студентами, школярами, по радіо й телебаченню впливають на подолання інерції страху в суспільстві, на відродження національних духовних цінностей. Перебуваючи поза політичними організаціями, він, проте, впливає на формування ідеології національно-патріотичного руху в цілому й особливо на духовне відродження України.
У доповіді „Шістдесятники і Захід", прочитаній в Урбані та Ґарварді в 1991, Сверстюк так говорив про історичні зміни, що відбулися: „Загрозлива для світу, затята і наступальна комуністична потуга – раптом відмовилась від своєї манери виклику і погрози. Вона поникла, повернулась на 180 градусів – і прийняла мову своїх замучених і недозамучених жертв із карними нумерами. Це була вічна тиха мова правди – її струмок плине через усю історію. Комуністи не змогли пересушити його, перекрити своєю „правдою", і зрозуміли, що спільною мовою світу може бути лише та тиха мова гнаних і переслідуваних за правду, яка йде від священних джерел".
1993 року Сверстюк захистив у Вільному Українському університеті (Мюнхен) докторську дисертацію з філософії на тему „Українська література і християнська традиція".
Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1995). Дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996).

Помер 1 грудня 2014 року.

За матеріаламу сайту 1576.ua

0
15.08.2016

Коментарі

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Ковані вироби
Гарантійне та післягарантійне обслуговування побутової техніки
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.