Реформація

image

До 500-річчя Реформації

Реформація

З метою визнання вагомого внеску протестантських церков і релігійних організацій в розвиток релігійної, культурної і соціальної сфери України, вияву поваги до їхньої ролі в українській історіївідповідно до Указу Президента України Петра Порошенка від 26 серпня 2016 року №357/2016 в Україні у 2017 році відзначається 500-річчя Реформації.

Сьогоднішньою публікацією розпочинаємо розміщення циклу інформаційних матеріалів з історії Реформації та її визначних персоналій.

Реформація (від лат. reformatio — перетворення, виправлення) —церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення в країнах Західної та Центральної Європи у XVI столітті, спрямований на повернення добіблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.

У широкому сенсі слова реформація — це відновлення, перетворення або перебудова, поновлення або повернення колишнього, але поліпшеного стану (інституції, суспільства, держави).

Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — і називають протестантською, лютеранською або євангелічною.

Передумовою до Реформації була криза папства у XІV-XV ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав у суспільний через невтілені надії на церковну реформу після рішень Константського собору 1414-1418 років (папа Мартин V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 років (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату 1448 року щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ і папою Миколаєм V.

Безпосереднім початком Реформації вважають розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких він доводив, що спасіння та Божа милість досягаються завдяки вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями.

Ініційований Мартіном Лютером церковно-релігійний рух спричинив розрив єдності західноєвропейської церкви — появу національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму.

Протягом усього Середньовіччя церква відігравала визначальну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в панівний на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням світської ієрархії, подібно до того, як у світському феодальному суспільстві вибудовувались різні категорії сеньйорів і васалів — від короля (верховного сеньйора) до лицаря, так і члени кліру сходили вниз за феодальними ступенями від Папи (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре.

Як великий феодал, церква в різних державах Європи володіла до 1/3 обсягу всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працю кріпаків, застосовуючи ті ж методи й прийоми, що й світські феодали [1]. Узурпувавши таким чином готові форми феодального суспільства, отримуючи від них незліченні плоди, як організація, церква одночасно формувала ідеологію феодального суспільства, маючи завданням обґрунтування закономірності, справедливості та богоугодності цього суспільства. Монархи Європи, у свою чергу, йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування.

Феодальна католицька церква, що була ідейною санкцією середньовічного суспільства, могла існувати й процвітати доти, доки панувала її матеріальна основа — феодальний лад. Але вже в XIV-XV століттях, спочатку в Середній Італії і Фландрії, а з кінця XV століття — і по всій Європі, почав формуватися новий соціальний клас, що поступово захопив у свої руки економіку, а потім почав прагнути до політичної гегемонії, — буржуазія. Новому класу, що претендував на панування, потрібна була нова ідеологія. Власне, вона не була такою вже й новою: буржуазія не збиралася відмовлятися від християнства, але їй було потрібне зовсім не те християнство, яке обслуговувало старий світ; нова релігія повинна була відрізнятися від католицизму перш за все простотою та дешевизною: меркантильній буржуазії гроші були потрібні не для того, щоб кидати їх на вітер, будуючи величні собори і проводячи пишні церковні служби, а для того, щоб, вкладаючи їх у виробництво, створювати й примножувати свої підприємства.

Відповідно до цього ставала не тільки непотрібною, а й просто шкідливою, вся дорога організація церкви з її Папою, кардиналами, єпископами, монастирями й церковним землеволодінням. У тих державах, де склалася сильна королівська влада, що йшла назустріч національній буржуазії (наприклад, в Англії чи Франції), католицька церква особливими декретами була обмежена у своїх претензіях і цим на деякий час врятована від загибелі. У Німеччині, наприклад, де центральна влада була примарною, і Римська курія отримала можливість господарювати, як у своїй вотчині, католицька церква з її нескінченними поборами і здирництвом викликала загальну ненависть, а непристойна поведінка первосвящеників багаторазово цю ненависть посилювала, адже їхні настанови для простих людей, пов'язані з невибагливістю та утриманням від розкоші, йшли в розріз з їхнім власним життям. Не останню роль відіграла також торгівля індульгенціями, безсоромний продаж яких викликав обурення щирих вірян.

Крім економічного і національного гніту передумовою Реформації послужили гуманізм і змінене інтелектуальне середовище Європи. Критичний дух епохи Відродження дозволив по-новому поглянути на всі явища культури, в тому числі й на релігію. Акцент Відродження на індивідуальність і особисту відповідальність допоміг критично переглянути церковну структуру, а мода на давні рукописи та першоджерела звернула увагу людей на суперечності між першохристиянством і сучасною церквою. Люди з пробудженим розумом і мирським світоглядом ставали критично налаштованими до тодішнього релігійного життя в особі католицької церкви.

0
26.01.2017

Коментарі

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Ковані вироби
Гарантійне та післягарантійне обслуговування побутової техніки
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.