IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення

image

IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення
(до 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки)

В кінці грудня 1917 року почався загальний наступ радянських військ проти Української Народної Республіки. Більшовицького удару один за одним зазнали великі промислові центри України: Катеринослав, Олександрівськ, Полтава, Харків, Одеса. Чотирма фронтами російсько-більшовицькі війська наступали на Київ (з півночі, північного сходу, від Чорного моря, від Полісся). Цей наступ був добре завуальований: він ішов під егідою більшовицької «Харківської Республіки», зовні це виглядало так, ніби українці б'ються поміж собою.

Українські селянські маси не були виховані в національному дусі, тим паче попадали під широкий пропагандистський вплив більшовиків про поділ землі, тому були нейтральними, або навіть допомагали російській армії, не розуміючи, що самі готовлять собі нову неволю.

Центральна Рада, як відомо, регулярного війська не мала, бо всяке військо вважала «знаряддям пануючого класу над працюючим народом», тому її військові сили, нашвидкоруч створювані під час більшовицького наступу, хоча чисельно не були набагато меншими від російських, але були розкидані по всій Україні, неорганізовані проти нової червоної гвардії.

Для все більшого кола українських політиків ставало зрозумілим, що перебудувати Росію на федеративних засадах не вдасться, що прагнення до автономії в складі Росії не виправдало себе. Зростало прагнення до повного розриву з російським центром. До цього підштовхували і зовнішні обставини, пов'язані з прийняттям Брестського миру.

Становище української делегації в Бресті, де відбувалися мирні переговори, ускладнювалося тим, що III-й Універсал (листопад 1917 року) проголосив Українську Народну Республіку, але в федерації з Росією. Тепер, у Бресті, Лев Троцький та представники деяких європейських держав посилалися на те, що підписувати її може лише суверенна, незалежна ні від кого держава. Тоді Центральна Рада вирішила прискорити проголошення самостійності України.

Спочатку серед членів Центральної Ради виникла дискусія, чи проголошувати незалежність просто зараз, чи зачекати скликання Українських Установчих Зборів.

Відголоски цієї дискусії зазвучали з газетних шпальт. Сергій Єфремов, заступник Грушевського у Центральній Раді, постійний автор та співредактор «Нової Ради» вважав, що питання державної самостійності не на часі: Україна іще заслабка для цього кроку.

Вдень перед історичним засіданням революційного парламенту «Нова Рада» виходить із статтею Єфремова «Непотрібний туман»:

«Серед українських кругів поширилась останнім часом думка про самостійність України, — не так про саму самостійність, як про публічне оповіщення її, про заманіфестування в формі певного акту».

Єфремов у тій статті спочатку взявся роз'яснити позицію своїх опонентів, позаяк на думку багатьох самостійність вже є фактом – чому б не оповістити про цей факт, не закріпити його?! Мовляв, це буде власне ім'я прикладене до речі. Мовляв, оголошення незалежності допоможе внутрішньому укріпленню державної влади, а ще більшу вагу цей акт матиме у міжнародній політиці.

Натомість сам Єфремов мав певні застереження, побоюючись, що «новий акт, якщо його буде видано, тільки ще раз стрясе без жодної потреби повітря, ще раз зіб'є порожню піну на поверху нашого життя, яка хутко розійдеться, не лишивши по собі ніякого твердого сліду».

Він вважав, що питання незалежності – це питання, яке можна вирішити силою і тільки силою: «а сили словами, хоч би й якими гарними чи рішучими, не додаси» – слова завжди залишаються словами.

Але Грушевський знайшов потрібні, сильніші слова.

Ввечері Грушевський переконав зібрання, що Центральна Рада представляє волю всіх верств українського народу і «всякое промедление смерти подобно» – революційний момент вимагає рішучого вчинку, який створив би ширшу перспективу для подальшої визвольної боротьби.

22 січня 1918 року розпочалося закрите засідання Малої Ради, на якому Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном внесли три різні проекти Четвертого Універсалу.

Проект Грушевського був найкоротшим.

Український народ – ішлося у цьому проекті – після втрати своєї державності протягом цілих віків виявляв незламну волю до національного визволення, і що тепер настав час нарешті здійснити великий ідеал, яким є цілковита незалежність України та її державна самостійність.

«З огляду на це Центральна Рада, як представництво всіх верств українського народу, оголошує самостійність Української Народної республіки, а урядові доручає перевести організацію держави, яка має бути демократичною республікою,» – так згадував зміст проекту Грушевського один із членів революційного парламенту Микола Ковалевський.

Два інші проекти представили Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном.

Обидва ці проекти дуже відрізнялися від запропонованого Грушевським. Окрім акту самостійності вони містили цілу картину перебудови української республіки.

І проект Винниченка, і проект Шаповала-Солтана пропонували способи розв'язання таких питань, як спосіб розв'язання земельної справи та націоналізації певних ділянок промисловості.

Винниченко гаряче боронив свій проект. Результатом став компроміс. Текст, який був запропонований Грушевським, був доповнений окремими положеннями інших двох проектів.

Микола Ковалевский стверджував у своїх спогадах, що запозичені з проектів Винниченка та Шаповала-Солтана соціально-економічні постулати набули у цій редакції лагіднішої форми, ніж у першотворі.

Спочатку дискусії навколо тексту точилися поміж українськими фракціями революційного парламенту: соціалістами-федералістами, одним з найбільш впливових представників яких був Сергій Єфремов, соціалістами-революціонерами (Голубович, Шаповал, Ковалевський, Грушевський) та представниками соціал-демократичної робітничої партії, лідером якої був прем'єр Володимир Винниченко.

23 січня до дискусії долучилися решта «неукраїнських» фракцій: представники Бунда, представники польських і російських партій. Саме Бунд і меншовики рішуче виступили проти проголошення самостійності.

Один із російських соціалістів (Коваленко згадує Рябцова) виступив із заявою, що проголошення державної самостійності України – це удар ножем у спину єдності пролетаріату цілої Росії, а тому це – акт реакції.

Натомість польський соціаліст Корсак без застережень висловився за прийняття Універсалу. Інші фракції вносили свої правки, і деякі з них увійшли до остаточної версії тексту.

Засідання розтягнулося на три дні – з вечора 22 січня до пізньої ночі 25. Проте усі ці дні Київ не надто переймався майбутнім проголошенням незалежності – кияни були захоплені обговоренням іншої, шокуючої історії.

Більшовики розігнали Установчі Збори і розстріляли демонстрації на захист демократії у Москві та Петрограді.

22 січня 1918 року Мала Рада ЦР прийняла 4-й Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М.Грушевський. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 25 січня 1918 року.

Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованої землі — до початку весняних робіт. Зобов'язав Раду народних міністрів негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів.

Зразу після прийняття IV Універсалу Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано Володимира Винниченка.

Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.

Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 25 січня 1918 року. Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах. Положення IV У не були повністю зреалізовані внаслідок повалення влади Української Центральної Ради і встановлення в Україні режиму гетьмана П.Скоропадського (29 квітня 1918 року). Після антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918 року, наслідком якого стало відновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошення Декларацій. Тексти Універсалів, подані у працях В.Винниченка, Д.Дорошенка, Іс.Мазепи, П.Христюка, К.Костіва та в ряді ін. видань, є вільно відредаговані й не завжди відповідають оригіналу.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

0
22.01.2018

Коментарі

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...
Ковані вироби
Склярня
Гарантійне та післягарантійне обслуговування побутової техніки
Друк флаєрів, візиток. Банери, наклейки. Бланки. Печатки та штампи. Тел.: 096 783 27 71.